Брама Птолемея

Натаніель підхопився:

— Кіті!

Проте його крик потонув у гаморі: демони в залі вибухнули виттям, ревом, гавканням і звуками сурм. Охоплені панікою, вони ганяли свої людські тіла навмання, недоладно тупотячи ногами, високо закидаючи коліна, розчепіривши лікті. Вони натикались один на одного, жбурляли на всі боки Вибухи й Пекельні Жезли. Серед них снували кілька чарівників, які ще не встигли викликати демонів; руки в них були скручені, роти — позатикані, очі — вирячені зі страху. Зала наповнилася димом, спалахами й метушнею.

Серед цього шарварку Натаніель добіг до місця, де впала Кіті Джонс, однак там її вже не було. Натаніель ухилився від магічного імпульсу, що пролетів у нього над головою, і востаннє озирнувся. Ні, дівчина зникла.

Без жодного вагання він промайнув між двома демонами — і помчав до виходу. Вибігаючи з Зали Статуй, він почув Фекварлів голос, що перекривав увесь цей гамір:

— Заспокойтесь, друзі! Заспокойтесь! Небезпека минула! Повертаймося до викликів! Заспокойтесь…

* * *

Менш ніж за хвилину Натаніель промчав коридорами й опинився біля сходів, що вели до підвалів Вайтголу. Забувши про всяку обачність, він перескочив через огорожу — й побіг униз, стрибаючи через дві сходини. Нижче, ще нижче… Повітря ставало дедалі холоднішим, звуки, що лунали згори, вщухали, і врешті Натаніель не чув уже нічого, крім власного хрипкого дихання.

Подолавши третій спуск, він опинився біля входу до сховища. Лише два — чи три? — дні тому він приходив сюди як міністр інформації, в супроводі бундючного клерка. Здавалось, ніби це було в іншому житті. Тепер за столом клерка нікого не було. Судячи з усього, його господар утікав поспіхом: папери були розкидані, ручка лежала на підлозі.

В дальньому кінці кімнати починався коридор, що вів під землю. Лінія, викладена червоною плиткою, позначала початок зони безпеки. Натаніель підійшов до неї — і вже хотів був переступити лінію, — аж тут опам’ятався, вилаявся й заходився порпатись у кишенях. Обережно! Він мало не потрапив у пастку. За цю лінію не можна заносити жодні магічні об’єкти! Натаніель поклав на стіл своє бронзове дзеркало, пригладив волосся — й переступив плитку.

Якби ще пощастило так само перехитрити Морове Закляття, що стереже посох! Він навіть гадки не має, як…

Аж тут іззаду долинув шурхіт і скрегіт металу.

Натаніель завмер, озирнувся… Біля підніжжя сходів стояв найманець. У його руці виблискував кривий кинджал.

27

Кіті

Кіті зачинила двері.

Гамір із Зали Статуй відлунював у її вухах; його було чути навіть через коридор і міцні дерев’яні двері. Дівчина ненадовго завмерла, притулившись вухом до дверей. Більше за все вона боялася, що її наздожене отой страшний бородань. Щось у ньому лякало її навіть дужче, ніж усі орди демонів.

Кіті прислухалась… За дверима, в коридорі, ніби все було тихо.

З замкової щілини стирчав важкий ключ. Кіті, напружившись, крутнула ним у замку, чудово розуміючи, яку непевну безпеку це обіцяє. Тоді озирнулась — і оглянула кімнату.

Кімната була точнісінько така, як дівчина запам’ятала її зі своєї попередньої невдалої спроби втекти: чийсь кабінет, досить скромно умебльований. Вздовж однієї стіни стояла книжкова шафа, навпроти — стіл, захаращений паперами. А найголовніше — в найближчому кутку — два кола, два пентаклі, потерті й потьмянілі від тривалого службового користування.

Та Кіті, власне, й потрібен був лише один.

Пентакль був якнайпростіший — такий, які дівчина сама частенько креслила разом з паном Баттоном: звичайна п’ятикутна зірка, подвійне коло, традиційні латинські захисні закляття. Його було намальовано фарбою на підвищенні — і був він, завдяки розмірам кімнати, не дуже великий. У цьому ж кабінеті, як швидко переконалася Кіті, в шухлядах стола знайшлося все потрібне для магічного мистецтва: крейда, ручки, папір, недогарки свічок, запальнички, склянки з усіляким зіллям… Кіті з усього цього могло стати в пригоді лише зілля. Вона спокійно, діловито дістала склянки — і розставила їх на підлозі, за межами кола.

Десь поблизу пролунав гучний вибух. Кіті нервово здригнулася, в її грудях тьохнуло серце. Вона позирнула на двері…

Зосередься! Що іще слід зробити?

Мендрейк — ні, Натаніель! — виклав настанови з «Апокрифів» дуже стисло й незрозуміло, проте Кіті до такого давно звикла, ще спілкуючись із паном Баттоном. Пам’ять у неї була досить-таки чіпка.

Отже, звичайний пентакль… Свічки не потрібні… Це саме до речі!

Але ж треба захистити власне тіло — для цього знадобляться зілля й залізо. Вона спорожнила склянки з розмарином, звіробоєм і гілочками горобини, змішала все докупи — і розклала цю суміш кількома купками, через рівні проміжки, всередині пентакля. А от із залізом буде важче… Кіті марно оглядала кімнату. Можливо, доведеться обійтися без заліза…

Ключ! Може, він залізний? Кіті про це не мала й гадки. Якщо він залізний, то, може, й захистить її. А якщо ні, то принаймні не зашкодить… Дівчина витягла його з замкової щілини.