Брама Птолемея

Від будинку долинув вибух сміху. Мендрейк утупився в свою склянку з блакитним коктейлем. Якщо його візит до сховища щось і довів, то лише те, що Деверо чіплятиметься за владу до останнього. Посох залишається недоступним. Ні, не можна сказати, що він і справді збирався…. Насправді Мендрейк не знав, що саме він збирався робити. Настрій у нього був препоганий, вечірка — з усією її пишнотою-залишала його байдужим. Мендрейк підняв склянку, одним ковтком спорожнив її — і спробував згадати, коли він востаннє почувався щасливим.

— Джоне, старий ящуре! Чого ви там ховаєтесь біля стіни!

Через газон до нього прямував низенький, гладенький добродій у розкішному вечірньому костюмі бірюзового кольору. На ньому була маска люто вишкіреного біса. Під руку він вів довготелесого, хирлявого юнака в масці лебедя. Юнак нестримно хихотів.

— Джоне, Джоне! — вигукнув біс. — Веселить вас чи ні, врешті-решт, ця вечірка?

Він жартома ляснув Мендрейка по плечу. Юнак зареготав.

— Привіт, Квентіне, — пробурмотів Мендрейк. — А вам, як я бачу, весело?

— Майже так само, як нашому любому Рупертові! — Біс показав на будинок, де на тлі вікон було видно постать із бичачою головою, що витинала танець. — Це, бачте, допомагає йому забути про всілякі негаразди. От бідолаха!

Мендрейк поправив свою маску ящірки:

— А що це за юний добродій?

— Це, — відповів біс, пригортаючи до себе голову лебедя, — юний Боббі Вотс, зірка мого майбутнього шоу! Дивовижно талантовитий хлопчина! Не забудьте, не забудьте, — біс, здається, не дуже певно стояв на ногах, — що прем’єра «Від Вопінґ до Вестмінстера» наближається! Я нагадую про це всім. Залишилося тільки два дні, Мендрейку, — тільки два дні! Ця п’єса змінить життя всіх, хто побачить її! Правда, Боббі? — він грубо відштовхнув юнака від себе. — Ану, принеси нам ще випити! А я тим часом дещо скажу своєму лускатому другові.

Юнак у масці лебедя подався, хитаючись, просто по газону. Мендрейк мовчки поглянув йому вслід.

— Тепер послухайте, Джоне, — біс підсунувся ближче. — Я вже кілька днів надсилаю вам запрошення. А ви, здається, ігноруєте мене! Я хочу, щоб ви завітали до мене в гості. Завтра. Ви ж не забудете, правда? Це важливо.

Мендрейк під маскою скривився: від Мейкпіса виразно тхнуло вином.

— Пробачте, Квентіне. Рада надто затяглася. Я просто не міг вирватись… Нехай буде завтра.

— Гаразд, гаразд. Ви завжди були найбільш тямущим з них, Мендрейку. Будьте таким і надалі… Добрий вечір, Шолто! Я, здається, впізнав вас!

Повз них проходив товстелезний добродій у недоречній масці ягняти. Біс облишив Мендрейка, грайливо ткнув товстуна пальцем у живіт — і вистрибом подався геть.

Ящірка та ягня перезирнулися.

— Оцей мені Квентін Мейкпіс! — промовило нарешті ягня низьким, щирим голосом. — Щось він мені не до вподоби. Нахаба, зухвалець, ще й придуркуватий.

— Просто сьогодні він у доброму гуморі, — зауважив Мендрейк, хоча в душі поділяв думку ягняти. — Давненько ми з вами не бачилися, Шолто!

— Авжеж. Я саме був в Азії, — товстун зітхнув і тяжко сперся на свій ціпок. — Доводиться самому закупати собі крам! Що за часи настали!

Мендрейк кивнув. Щаслива доля так і не повернулася до Шолто Пінна відтоді, як ґолем розгромив його крамницю. Крамницю врешті вдалося відбудувати, а от із грошима не щастило ніяк. А тут іще війна, занепад торгівлі — артефактів до Лондона завозили дедалі менше, та й чарівників, що бажали придбати їх, залишилось мало. Пінн, як і інші, помітно постарівся за останні кілька років. Його масивна постать ніби збрезкла, й білий костюм понуро висів на плечах. Мендрейкові навіть стало жаль Пінна.

— Що нового в Азії? — поцікавився він. — Як там ведеться Імперії?

— Лихо та й годі з цими масками! їй-право, мені підсунули найдурнішу! — Пінн на хвилину підняв ягнячу маску й витер носовичком спітніле обличчя. — Імперія, Мендрейку, доживає останні дні. В Індії подейкують про повстання. Гірські чарівники з Півночі викликають демонів, готуючись до нападу, — принаймні так кажуть. Наші гарнізони в Делі попросили в японських союзників допомоги для захисту міста. Лише уявіть собі! — старий зітхнув, поправляючи маску. — Я дуже боюся за нас, справді боюся… До речі, Мендрейку, чи личить мені ця маска? Чи схожий я на жваве ягня?

Мендрейк усміхнувся під своєю маскою:

— Траплялись мені й жвавіші ягнята, сер.

— От і я так гадаю… Гаразд, якщо вже мені випало корчити дурня, то робитиму це щиро. Агов, дівчатко! — Відсалютувавши ціпком, він попрямував до дівчини-служниці. Мендрейк подивився йому вслід: короткий момент веселого настрою швидко випарувався серед нічного холоду. Він поглянув у порожнє чорне небо:

«А колись давно я сидів у садку, з олівцем у руці…»

Він жбурнув свою склянку за колону й попрямував до будинку.

* * *

У залі, недалеко від найближчої компанії веселих гостей, Мендрейк побачив Джейн Фаррар. Маска — райський птах із тоненькими абрикосовими пір’їнками — звисала з її зап’ястка. Байдужий служник допомагав їй надягти пальто. Побачивши Мендрейка, він побокував.

— Ви вже йдете?