Читанка для Мануеля

«ЦІЛУЮ, КОКА», хоча, мабуть, жіночка, що підписалася, звалася не Кокою, так само й Оскар навряд чи звався Оскаром, це було лише його третє ім’я, але, крім цих подробиць, телеграма для втаємничених була напрочуд конкретною, як іронічно констатував той, ти знаєш, і раптом, поміж двох тупотінь Мануеля в кав’ярні на площі Веремія стала майже відчутною, цілую, Кока, і banana do Brasil, люди, які вирушали в усіх напрямах, щоб підготувати врочисті зустрічі. Про це вже в іншому бістро розмовляли той, ти знаєш, і Лонштайн: адже Лонштайн більше знав про Веремію, ніж можна було б уявити собі з огляду на властиві йому іконоборчі, а інколи вочевидь реакційні позиції. Отак, сформулювавши в аргентинській манері те, що рабинчик називав криптовливанням і космоанальним периблуком, той, ти знаєш, зрештою таки визначив параметри слів «ЦІЛУЮ, КОКА», далекий слід зародився ще в пансіоні доньї Ракелі в Сантос-Пересі, провінція Ентре-Ріос, із допомогою буеносайрески Коки (що звалася Ґладіс) і преверемії королівських броненосців і бірюзового пінгвіна.

— Екзотика відчиняє всі двері, — пояснював рабинчик. — Якщо, наприклад, ти запропонуєш едельвейс президентові Танзанії, він прийме тебе протягом двадцяти чотирьох годин, так само й ідея про бірюзового пінгвіна видається мені досить антарктихимерною. Додай до цього інші сили, що їх ті типи не відчували, окрім хіба Маркоса, та й то ледь-ледь, бо яке уявлення може мати той самий Оскар про те, що чинить; скажімо, одного разу він послав Маркосові газетну вирізку задля чистої мальовничості, тож у такому разі тільки я повинен усвідомити інтраргентинські латентності й трансфузії. Ти, певне, вже збагнув, що я маю на увазі виправний заклад для неповнолітніх у Ла-Платі, тому абсурдному місті.

Той, ти знаєш, не збагнув нічогісінько, але, ні про що не здогадуючись, уже звик погоджуватися, щоб рабинчик і далі викладав кабалістику.

— Такі речі, як місяць уповні, — пояснював Лонштайн, — мій гриб, що росте, й неповнолітні дівчата, які тікають із виправного будинку, — ану спробуй пояснити їх таким типам, як Ґомес і Ролан, що й це може бути Веремія: таж вони тобі очі заплюють, і саме тому я боюся завтрашнього дня, коли нас уже не буде, а вони лишаться самі. Поки що є контакт, із ними ще можна розмовляти, але лихо полягає в тому, що саме вони коли-небудь виполють тебе. Так само й Маркос, ось побачиш. Нарешті.

— Принаймні поясни мені, що то за бірюзовий пінгвін.

— Атож, — злобно скривився рабинчик, — ніхто не запитує мене про гриб, що росте за кілька кварталів звідси, зате всі ексцесоласують і конвулижуться з приводу якогось найпоширенішого виду. Пінгвіни, як на мене, огидні, тож запитай краще Патрісіо, й він пояснить, що робив Оскар під час страйків у Росаріо і кордовського заколоту.