Читанка для Мануеля

— Коли ти скінчиш свою біографію, — озвався Ролан, — ми, можливо, поговоримо про щось корисне, бо я й досі не розумію, чому Оскар прислав ці вирізки та місяці вповні, що так збуджують вас.

Бо він поет, подумав той, ти знаєш, проте помилився, Оскар нидів серед абсолютної прози зі старим Колінзом і Товариством зоофілії, вигаданим зі стратегічних міркувань, проблема полягала в ефективному поєднанні старого Колінза з королівськими броненосцями і бірюзовим пінгвіном (і Оскаром, ofcors[71], бо ж Оскар мав супроводити екзотичних тварин аж до Парижа, решта була вже клопотом Маркоса); якщо узагальнити

Це було не дуже важко; Ґладіс забезпечувала контакт зі старим Колінзом після таємного візиту Оскара до нього, бо його часта присутність у Берналі могла пробудити підозри в поліції, і старий погодився поставляти Ґладіс фальшиві долари за суму, яку насилу зібрало Товариство зоофілії, бо складалося лише з чотирьох членів, і то разом з Оскаром і Ґладіс; ідея була ось яка: долари старого Колінза були більш ніж палені на місці, відколи один міняйло в центрі виловив банкноту, не таку зелену, як made in Washington[72], проте хитрощі старого не зазнавали надмірної критики на більш незайманих теренах, тож двадцять тисяч доларів, що вистеляли подвійне дно ізотермічних контейнерів, виготовлених навмисне для членів Товариства зоофілії, могли без ризику опинитися в череві літака «Aerolíneas», компанії, завжди готової дати іноземцеві змогу ознайомитися з найкращими представниками культури і розмаїттям національних продуктів, у даному випадку парою королівських броненосців і одним бірюзовим пінгвіном, що, з огляду на тендітність своєї будови, мали подорожувати в грубих ізотермічних контейнерах під наглядом і постійною опікою ветеринара Хосе-Карлоса Оскара Лемоса, що опікуватиметься, крім того, й делікатними операціями вивантаження, реадаптації до іншого середовища і врочистою передачею під нагляд зоологів Венсенського лісу, які на двох сторінках зі штампом, сфальсифікованим руками Колінза, зі зворушливою вдячністю приймали щедрий дар Товариства, і ця подяка зрештою спонукала трохи заскоченого службовця авіакомпанії «Aerolíneas» заявити, що він дуже радий надати дозвіл — а більшого й не треба — узяти на борт названих тварин, так само як і вченого, що супроводить їх, хоча він, звичайно, повинен заплатити за своє місце готівкою ще на землі.

— Оце й усе, — підсумував Патрісіо, задоволений виразністю свого пояснення. Той, ти знаєш, подякував йому, що іншого міг він учинити?

* * *

Між десятою годиною і полуднем була мертва година, тож, мабуть, тому, що вона мертва, Маркосові не спало на гадку ніякої кращої ідеї, як подолати п’ять поверхів мого будинку саме тоді, коли я зосередився (sic) на дев’ятому розділі одного з тих сучасних французьких романів, у яких геть усі вкрай інтелігентні, передусім сам читач, і це причина, чому мені вкрай не сподобалося, коли мене дзвінком відірвали від книжки і, привіт, Андресе, я прийшов запитати, чи можна позичити твою машину, але це не горить, якщо хочеш, можна трохи порозмовляти. Розмова мала не менш глибокий зміст, ніж роман, і тому між грапою і кавою ми балакали, як цей кордовець, якщо година вже мертва, може заявляти, буцім прийшов збавляти час, говорили й про інше в такому дусі й про останню промову генерала Онґанії, що, підсумована й перекладена в газеті «Le Mond», не сповіщала нічогісінько. Я завжди був егоїст, я не терпів, коли хтось відривав мене від музики чи від книжки, а цього ранку я почувався ще гірше, бо французький роман був не чим іншим, як заспокійливою свічкою, щоб трохи стишити мій неспокій, відколи Людмила нещодавно пішла до Патрісіо й Сусанни фабрикувати сірники абощо, я бачив її далеку усмішку між двома порціями мате, а передусім марний спалах ще марнішого діалогу перед тим, як ми заснули цієї ночі. Хтозна, чи розуміє Маркос ці речі, раз чи два я мав бажання розповісти йому свій сон про Фрица Ланґа, але потім усе розсотувалося до діалогу, що якимсь чином мав брати до уваги й відсутність Людмили, її профіль, який, здається, ще виднів на дверях, і червоні туфлі, тож, мабуть, аж ніяк не випадково Маркос заговорив про жінок; заховавшись за хмарку сигаретного диму, він дивився на мене й говорив про жінок, то був справді чудовий спосіб збавляти час.

Ось вам уявлення про цю розмову:

— Усім їм я робив життя неможливим, — розповідав, наприклад, Маркос. — Мабуть, забагато вимагав від них, можливо, мені не щастило, можливо, я погано вибирав. І все-таки це не проблема вибору, бо в інших сферах мені нема чого нарікати, навпаки. А от щодо ентузіазму, друже, так його немає, ніколи не було.