Читаем Читанка для Мануеля полностью

— «Несподіване вимкнення струму, — прочитала французькою Сусанна Моніці та Ролану, — призвело до несамовитої сутички між персоналом виправного закладу і неповнолітніми дівчатами, що останнім часом поводилися надто неспокійно. — Оскар казав про місяць уповні, а ти зараз почуєш офіційне пояснення й заодно помилуйся стилем репортера: — Раптова пітьма спровокувала справжній хаос, одна група дівчат одразу стала тікати й метнулася на кухню, щоб спробувати висадити двері й вийти на вулицю. Натомість інші ув’язнені виламали ґрати одного кухонного вікна й вискочили через утворений пролом на пустку, яка тягнеться до 41-ї вулиці. Швидке втручання поліції, — я уявляю собі завзяття поліцаїв, які передбачили певні можливості, — перешкодило масовій утечі, зрештою коштом величезних зусиль пощастило відновити порядок. — Гм. — Тільки-но дізнавшись про події, інспектор Хорхе Шу, начальник регіонального департаменту поліції в Ла-Платі, прибув на місце подій разом із підпорядкованим йому персоналом, а також підкріпленнями з казарми пожежників і комісаріату. — Хлопці як один зголосилися бути добровольцями, додав Патрісіо. Читай далі, Сусанно, ця частина дуже цікава. — Почалася справжня генеральна битва, — а ви знаєте, що таке генеральна битва? — під час якої поліція була змушена докладати мужніх зусиль, щоб відновити порядок, бо дівчата були в украй знервованому стані. — Господи банане, мовив Патрісіо, якого клопоту завдадуть вони через дев’ять місяців черницям у лікарні. Це він про мужні зусилля поліцаїв і пожежників, пояснила Сусанна Моніці й Роланові. — Нарешті, коли начебто відновився спокій, 24 дівчат перевели до осідку жіночої бригади, де їх оглянули лікарі; їх утримували там, аж поки влада вжила належних заходів. — Ніхто ніколи не дізнається, чому репортер ужив прислівник «начебто», але слухайте кінець, це найкраще в цій статті. — Секретар Загальної ради у справах неповнолітніх не надав значення цим подіям, — звісно, дитячі забавки, — зазначивши, що така реакція з боку підлітків, утримуваних у виправному закладі, досить поширена напередодні карнавалу. Натомість начальниця закладу повідомила, що він розрахований на 80 місць, проте насправді в ньому перебуває 196 підлітків, а в найближчі дні чекають ще 56 дівчат. — І, кажу я, паскудство на додачу, або, як каже репортер, — причиною зла стали рекламні оголошення про карнавальні бали, вивішені сусідніми клубами; саме ці оголошення довели утримуваних до нестями. — Дивіться, що таке «третій світ», ви, нащадки Корнеля й Расіна. Ба, мовила Моніка, невже ти думаєш, що в деяких «родинних вогнищах» паризьких передмість ситуація краща, я трохи знаю про це, як мала чотирнадцять років, мої чутливі батько-мати відрядили мене до черниць у невеличкий рай поблизу Страсбурга, бо їм уже набридло заставати мене за читанням Сартра й Камю, ви хоч уявляєте собі аморальність новітніх часів, черниці були бідолашними дурепами, сповненими доброї волі й гидкого смороду, зрештою, як і завжди, вони милися, не скидаючи сорочок, ave Maria, не став незручних запитань, це називають менструацією, але про це не говорять, сестра Ґонорина дасть тобі шмат тканини і скаже, як прикладати його, можливо, це все через повний місяць, як каже Оскар, я пригадую, що було тепло, мене застукали з романом Селіна, закамуфльованим під підручник ботаніка Евільєра й Монтері, мене покарали, як і п’ятьох інших дівчат за не менш поважні провини, на лихо для черниць, ми були дуже популярні серед найменших, але передусім, звичайно, через місяць уповні, бо, як подумати, все сталося так, як у твоїй вирізці, хоча без поліції та пожежників, Мете і Ґертруда зламали замок зали, де нас замкнули, ми вийшли з криками та співами на двір, де росли помаранчі, найменші, що вже мали лежати в ліжках, проскочили повз сестру Марі-Жанну, і от ми всі співаємо, галасуємо і кружляємо поміж помаранчевих дерев, як-от у тому польському кінофільмі, черниці налетіли, мов літаки, що йдуть у піке, хапали нас за коси і одяг, били нас і стали не менш істеричні, ніж ми, малі почали кричати і плакати, проте не хотіли покидати нас, а всі великі раптом спустилися по дереву, що росло коло вікна дортуару на другому поверсі, я ніколи не забуду дерева, обвішаного дівчатами — білими плодами, що падали один за одним і гасали по подвір’ю, першою, зрозуміло, з’явилася з паском сестра Клодина, інші черниці подіставали невідомо звідки мотуззя і батоги й заходилися нас шмагати і припирати до стіни трапезної, бо ми вибігали через двері великої зали, де вони могли замкнути нас, малі розбіглися з криком і плачем, тож під стіною лишилося не більше двох десятків великих дівчат, сім черниць батожили нас, мов одержимі, ми не мали чим захищатися, і раптом я побачила, що Мете вже голісінька, здерла з себе сорочку й накинула її на голову сестрі Ґонорині, Ґертруда вчинила так само, і черниці просто оскаженіли, лупцювали нас, мов на смерть, і тут я раптом почула, як ляснуло щось мокре, і побачила, як червона ганчірка вдарила сестру Фелісію по обличчю, це називають менструацією, четверо чи п’ятеро дівчат шмагали гігієнічними серветками по головах черниць, я роздяглася, як і майже всі великі дівчата, ми билися скрученими сорочками, підбирали з землі огидні розтоптані серветки й намагалися влучити ними просто в пику, на подвір’ї показався з палицею садівник, проте сестра Марі-Жанна крикнула йому не заходити, тут можна аж плакати від сміху, яка дилема для тієї дебілки, нас бачив голими чоловік, а Мете побігла аж до садівника і стала спереду, щоб не дати йому вийти, вона була найвища поміж нас і мала високі повні груди, виставила їх під самий ніс садівника і співала на все горло, черниці позбігалися захищати мораль приголомшеного телепня, почалася остання істерія, ридання, ми одразу відчули втому, стали тікати й повертатися в дортуари, волочачи сорочки по землі, почувалися сумними переможцями під місяцем уповні між помаранч, через тиждень я повернулася додому, і, якщо ваша ласка, Мете сьогодні — одна з найкращих танцівниць у «Лідо», ця дівчина зробила кращу кар’єру, ніж я.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза