Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Ні, не того, щоб були, як я, а щоб кожної хвилини спонукали мене почуватися собою.

— Одне слово, щоб були музами.

— Це не через егоїзм і не через те, що я потребую важелів, щоб зворухнути світ. Просто життя з пасивною жінкою мало-помалу розчавить мене, відбере в мене бажання заварювати новий мате і горлати пісень, коли я у ванні; завжди існуватиме немов тихе нагадування про потребу зберігати порядок, класти кожну річ на своє місце, канарка сумна, молоко не збігає на плиту — лиховісні знаки.

— Знаю, колись я теж мав отакі відчуття, але, друже, мені здається, що це плата за щось інше. Можливо, тільки найбезладніші любовні походеньки, паузи між минулим коханням і наступним, могутні помахи крил у бік Наді або Аврелїї й можуть дати тобі оте тисячолітнє царство, якого ти прагнеш. Усе інше — це дві кімнати, ванна і кухня, те, що називають життям, те, що триває, і це мені сказала одна жінка, і мала слушність, ти й сам це бачиш. Зрештою, ми з Людмилою жили так, як живемо, тому що, мабуть, наші стосунки не мали бути тривкими, через те ми й дозволяємо собі ентузіазм, якщо скористатися твоїм улюбленим терміном.

— Як знаєш, — роздратувався Маркос, так похапцем наливаючи грапу в склянки, що пролив грамів десять на скатертину, на щастя, її можна прати.

— А оскільки жінки, як бачу, вкрай мало надихають тебе, я запитую себе, чи не слід тобі спробувати вдатися до так званого гомосексуального досвіду, можливо, з тим, ти знаєш. Згадай Ореста й Пілада, Гармодія і Аристогітона, Тезея і Піріфоя[74], — годі вимагати більшого ентузіазму, якщо зважити на всі сліди, що їх лишили ці хлопці в міфології та історії.

— Ти кажеш так, наче радиш купити іншу марку пігулок від печінки абощо.

— Ти ніколи не мав такого досвіду? Якщо зважити на твої вимоги до характеру, можна запитати, чи не правлять вони за відповідь.

— Ні, ніколи, мене це не бентежить. Це питання не упереджень, а простого лібідо. А ти?

— Я — так, ще підлітком, це було прекрасно й сумно і стало мені у великій пригоді, коли я відкрив жінок, бо я перерубав усі швартови і згодом, на відміну від тебе, ніколи й у гадці не мав шукати груші на вербі. Цікава річ, Людмила теж мала гомосексуальні ініціації, які мало не спонукали її в Кракові перерізати собі вени під час, за її словами, великого снігопаду. Та, якщо ти дозволиш мені знову піти da capo al fine[75], увесь цей ентузіазм і манія — добрі речі, якщо спрямовані на щось високе, бо ентузіазм уболівальників, що обожнюють футбольний клуб «Сан-Лоренцо» чи боксера Ніколіно Локче, вже не кажучи про твою смажену картоплю, як на мене, анітрохи не зворушує, і, якщо бути з тобою щирим, ваші, скажімо, славетні кишенькові протести якогось іншого вечора навіяли мені страшенну нудьгу. Коли дізнаєшся, що, за даними однієї поважної організації, на цій хусточці лайна двісті п’ятдесят тисяч політичних в’язнів, твої надгорілі сірники аж ніяк не породжують ентузіазму.



Маркос запалив сигарету ще не вживаним сірником і повільно повів очима на Андреса:

— Дай мені машину, щоб я зустрів Оскара, він прилітає о першій годині.

— Гаразд, вона стоїть на розі, ліворуч. Чому ти нічого не відповів на мої слова?

— Якщо ти не відповіси на них сам, то не варто.

— Що ж, не думай, ніби я ніколи не міркував про вашу дріб’язкову діяльність, але мені спало на гадку тільки те, що це, можливо, якась підготовка, скажімо, дрібні, вступні випробування для людей, яких знають не дуже добре або які ще не знають себе. Ще одна можлива відповідь сумна, тож краще вимкнути радіо.

— Добре чиниш, бережеш батарейки для додекафонічної музики, — схвалив Маркос. — Дай мені ключі від машини. Бувай.

— Привіт! — озвалася Людмила, зайшовши з артишоками, пореєм і мийними засобами. — Я жалюгідна черепаха, поки я насилу спакувала дві пачки, Сусанна мала аж п’ять, уже не кажучи про коробки з сірниками. By the way[76], Мануель з’їв одну з найкращих коробок, довелося перевернути його догори дриґом і дати рицини, бідолашна Сусанна матиме пополудні чимало роботи. Ти поїси з нами аргентинське пучеро[77] з кукурудзою й таке інше? Андрес навчив мене, запитай, чи добре в мене виходить.

— Мені треба їхати за бірюзовим пінгвіном, — відмовив Маркос.

— Ой, Андресе, їдьмо з ним за пінгвіном!

— Їдь, я хочу закінчити книжку, він не дав мені дочитати, заодно пильнуватиму і страву на вогні.

— Що це за вигадка з пінгвіном?

— Я поясню в машині, — відповів Маркос, — поки ти вестимеш її, завжди добре, коли хтось веде її в цьому клятому місті. Отже, ти не їдеш?

— Ні.

— Сподіваюсь, я встигну помити порей і покласти все до каструлі, — похопилася Людмила, побігши на кухню.

— Порив ентузіазму, — прорік Андрес, — і то не від смаженої картоплі.

* * *

— Знаєш, як годують гусей, щоб вони захворіли на цироз печінки і паштет був набагато смачніший? Нам теж треба отаку лійку, щоб улити суп в оцю дитину.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза