Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Це неважко, — мовила Людмила й повільно повела рукою по грудях Маркоса, зайшла на карту Австралії, щоразу зеленішу та жовтішу, попестила член, що спав, лігши на бік, відчула наелектризованість волосся на стегнах і зупинилася на твердій терасі коліна, — так, це легко, Маркосе, для мене, власне, тут немає нічого нового, думаю, від миті, коли ти ввійшов у мене, коли стис мені руку і, додам мимохідь, мало не розтрощив її. Твоя правда, не говорімо про Андреса, не робімо того, що роблять за звичкою, того, що я, безперечно, робила б цього самого ранку в Андреса, скажімо, прибирала квартиру. Маркосе, розкажи мені про мурах, ця тема справді дуже цікавить мене. І ти, Маркосе, і ти, але для цього, гадаю, ми маємо ще багато часу, еге ж?

— Полячко, — пробурмотів Маркос, — ти розмовляєш, як пташка.

— Гидкий, ти смієшся з мене.

— Сміюся, бо ти, полячко, схожа на жайворонка в полі, можливо, коли-небудь я покажу тобі наші ниви, ти побачиш, що там на них.

— Ну, — всміхнулася Людмила, — невже ти гадаєш, що їх немає в Польщі?


— Переклади оце хлопцеві, бо він не дуже тямить у галльській мові, — звелів Патрісіо, — а я тим часом погодую Мануеля. Слухай, цей хлопець закохався водночас у Людмилу і Ґладіс, буде, мабуть, викапаний батько, яка доля чекає нас, старенька?

Мануель демонстрував своє кохання ложками тапіоки, яку кидав по черзі на кожну з тих жінок. Стюардеса, дарма що тепер у відставці, Ґладіс зрештою синхронним рухом забрала в Патрісіо тарілку супу, Мануеля й ложку, що врятувало Людмилу від прямого влучання по обличчю. Сівши в найкращий у квартирі фотель, Оскар приглядався до сновигання, ще не вийшовши з того ступору, в якому він перебував після своєї висадки з пінгвіном і броненосцями в Орлі і який не змогли розвіяти нічні й ранкові події, але цей стан йому подобався, він відчував, ніби в нього душа співака танго, що витає поміж реальністю та її оздобами, що геть усі однієї барви, кінець кінцем душа поета, як казали,



вмираючи від сміху, члени вже, мабуть, розпущеного під три чорти Товариства зоофілії.

— «Міжнародна комісія юристів опублікувала свою доповідь про тортури», — перекладала Сусанна. — «Женева. Крапка. Ця організація (МКЮ) опублікувала в середу доповідь про рідкісне насильство, — чому, скажіть мені, рідкісне? / Хай йому біс, перекладай без коментарів, наказав Патрісіо. / Сукара лайнока, відповіла Сусанна, що розмовляла волапюком не гірше, ніж п’ятьма іншими мовами, — про рідкісне насильство під тортурами, заподіяне опозиціонерам і дванадцятьом тисячам політичних в’язнів, наявних, за даними цієї організації, в Бразилії».

— Дванадцять тисяч? — перепитав Ередіа, заходами з величезним пакунком цукерок для Мануеля, вгамованого завдяки аеронавтичному методові Ґладіс; тепер малий жбурнув величезну кількість тапіоки, збагнувши, що її годі порівнювати з тим, що чекає його за отим рожевим папером із зеленою стрічкою. — Я б сказав двадцять тисяч, але й це вже добре для міжнародної комісії. Читай далі, мала.

— «Доповідь, що спирається головно на документи і свідчення, які потай просочилися з в’язниць або потрапили до членів комісії завдяки колишнім в’язням, яким пощастило втекти, стверджує, що тортури перетворили в «політичну зброю» й систематично застосовують, щоб змусити в’язнів говорити, а водночас і як «спосіб переконування». Мати одного студентського лідера повідомила, що керівники табору інтернованих на «острові Квітів» мають звичай заводити до кімнати для побачень скаліченого юнака, «чиї безладні рухи і сліди пережитих страждань мають спонукати батьків-матерів, які провідують дітей, радити їм активно співпрацювати зі слідчими».

— Певне, мабуть, добра країна / та Америка, батьку, — продекламував Ередіа. — Ти б хотів поїхати туди? / З великою насолодою. / Тоді хоч казися тут, / ти туди не поїдеш. Ця прикінцева пародія свідчить про попередні дари, мати його сучка, хай простить і не сцить. Читай далі, сестричко.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза