Читанка для Мануеля

— Це неважко, — мовила Людмила й повільно повела рукою по грудях Маркоса, зайшла на карту Австралії, щоразу зеленішу та жовтішу, попестила член, що спав, лігши на бік, відчула наелектризованість волосся на стегнах і зупинилася на твердій терасі коліна, — так, це легко, Маркосе, для мене, власне, тут немає нічого нового, думаю, від миті, коли ти ввійшов у мене, коли стис мені руку і, додам мимохідь, мало не розтрощив її. Твоя правда, не говорімо про Андреса, не робімо того, що роблять за звичкою, того, що я, безперечно, робила б цього самого ранку в Андреса, скажімо, прибирала квартиру. Маркосе, розкажи мені про мурах, ця тема справді дуже цікавить мене. І ти, Маркосе, і ти, але для цього, гадаю, ми маємо ще багато часу, еге ж?

— Полячко, — пробурмотів Маркос, — ти розмовляєш, як пташка.

— Гидкий, ти смієшся з мене.

— Сміюся, бо ти, полячко, схожа на жайворонка в полі, можливо, коли-небудь я покажу тобі наші ниви, ти побачиш, що там на них.

— Ну, — всміхнулася Людмила, — невже ти гадаєш, що їх немає в Польщі?

— Переклади оце хлопцеві, бо він не дуже тямить у галльській мові, — звелів Патрісіо, — а я тим часом погодую Мануеля. Слухай, цей хлопець закохався водночас у Людмилу і Ґладіс, буде, мабуть, викапаний батько, яка доля чекає нас, старенька?

Мануель демонстрував своє кохання ложками тапіоки, яку кидав по черзі на кожну з тих жінок. Стюардеса, дарма що тепер у відставці, Ґладіс зрештою синхронним рухом забрала в Патрісіо тарілку супу, Мануеля й ложку, що врятувало Людмилу від прямого влучання по обличчю. Сівши в найкращий у квартирі фотель, Оскар приглядався до сновигання, ще не вийшовши з того ступору, в якому він перебував після своєї висадки з пінгвіном і броненосцями в Орлі і який не змогли розвіяти нічні й ранкові події, але цей стан йому подобався, він відчував, ніби в нього душа співака танго, що витає поміж реальністю та її оздобами, що геть усі однієї барви, кінець кінцем душа поета, як казали,

вмираючи від сміху, члени вже, мабуть, розпущеного під три чорти Товариства зоофілії.

— «Міжнародна комісія юристів опублікувала свою доповідь про тортури», — перекладала Сусанна. — «Женева. Крапка. Ця організація (МКЮ) опублікувала в середу доповідь про рідкісне насильство, — чому, скажіть мені, рідкісне? / Хай йому біс, перекладай без коментарів, наказав Патрісіо. / Сукара лайнока, відповіла Сусанна, що розмовляла волапюком не гірше, ніж п’ятьма іншими мовами, — про рідкісне насильство під тортурами, заподіяне опозиціонерам і дванадцятьом тисячам політичних в’язнів, наявних, за даними цієї організації, в Бразилії».

— Дванадцять тисяч? — перепитав Ередіа, заходами з величезним пакунком цукерок для Мануеля, вгамованого завдяки аеронавтичному методові Ґладіс; тепер малий жбурнув величезну кількість тапіоки, збагнувши, що її годі порівнювати з тим, що чекає його за отим рожевим папером із зеленою стрічкою. — Я б сказав двадцять тисяч, але й це вже добре для міжнародної комісії. Читай далі, мала.

— «Доповідь, що спирається головно на документи і свідчення, які потай просочилися з в’язниць або потрапили до членів комісії завдяки колишнім в’язням, яким пощастило втекти, стверджує, що тортури перетворили в «політичну зброю» й систематично застосовують, щоб змусити в’язнів говорити, а водночас і як «спосіб переконування». Мати одного студентського лідера повідомила, що керівники табору інтернованих на «острові Квітів» мають звичай заводити до кімнати для побачень скаліченого юнака, «чиї безладні рухи і сліди пережитих страждань мають спонукати батьків-матерів, які провідують дітей, радити їм активно співпрацювати зі слідчими».

— Певне, мабуть, добра країна / та Америка, батьку, — продекламував Ередіа. — Ти б хотів поїхати туди? / З великою насолодою. / Тоді хоч казися тут, / ти туди не поїдеш. Ця прикінцева пародія свідчить про попередні дари, мати його сучка, хай простить і не сцить. Читай далі, сестричко.