Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

Його брехня була доволі невинна: він приписував собі те, що бачили, робили або чули інші, і видавав за правду легенди, які ходили серед вояків. Та у більярдній навіть його брехня нікого не цікавила. Його знайомі, які чули детальні розповіді про німкень, що їх знаходили прикутими до кулеметів в Арґонському лісі, і які не могли уявити собі німецьких неприкутих кулеметників або, як патріоти, не могли ними цікавитись, були байдужі до його історій.

З часом Кребса почало нудити від неправди й перебільшення, а коли він інколи зустрічав когось, хто так само воював насправді, і вони говорили кілька хвилин у гардеробі в клубі, перед танцями, то займав звичну позицію бувалого вояка серед своїх і казав, що йому весь час аж у животі крутило зі страху. І через це він усе втратив. 

У ту пору, пізнього літа, він довго спав, тоді, прокинувшись, ішов до бібліотеки в середмісті по книжку, обідав удома, читав на ґанку, поки не набридне, а тоді йшов через усе місто провести найзадушливіші години у прохолодному мороці більярдної. Він любив грати у більярд. 

Увечері вправлявся у грі на кларнеті, прогулювався містом, читав і лягав спати. Двійко молодших сестер уже ще дивились на нього як на героя. Мати приносила йому сніданок у ліжко, коли йому так хотілось. Вона часто заходила до кімнати, коли він ще лежав, і просила розповісти про війну, але завжди слухала неуважно. Батькові було байдуже. 

До війни Кребсу не дозволяли їздити сімейним автомобілем. Його батько торгував нерухомістю і хотів, щоб авто завжди було під рукою, якщо доведеться везти клієнтів за місто, аби показати їм ферму. Автомобіль завжди стояв біля будівлі Першого національного банку — батько винаймав контору на другому поверсі. Після війни він далі їздив на тому ж авто. 

У містечку нічого не змінилось, хіба дівчата повиростали. Але вони жили в такому складному світі вже укладених союзів і мінливої ворожнечі, що Кребс не мав ні сили, ні хоробрості до того світу вриватись. Проте йому подобалось на них дивитися. Так багато гарненьких молодих дівчат! Майже всі мали короткі стрижки. Коли він ішов на війну, коротко стриглися тільки маленькі дівчатка або легковажні юнки. Всі носили светри і блузи з довгими рукавами й круглими комірцями. Така була мода. Йому подобалось дивитися на них із ґанку, коли вони йшли по другий бік вулиці. Подобалося спостерігати, як вони йдуть у затінку дерев. Подобались круглі комірці, що виступали над горловинами светриків. Подобалися шовкові панчохи й туфлі без підборів. Подобалося їхнє коротке волосся і хода. 

У місті дівчата не приваблювали його так сильно. Вони не подобались йому, коли він бачив їх у грецькій кав’ярні, де продавали морозиво. Але насправді він їх не потребував. З ними все було надто заплутано. Йшлося про щось інше. Він начебто й хотів мати дівчину, але не мав бажання докладати для цього зусиль. Непогано було б із кимось зустрічатись, але неохота було тратити на це час. Неохота встрявати в інтриги й махінації. Неохота за кимось упадати. Неохота далі брехати. Воно того не варте. Не треба йому ніяких наслідків. 

Досить з нього наслідків. Та й, крім того, не так йому вже та дівчина й потрібна. Служба у війську навчила його цьому. Вдавати, наче ти мусиш мати дівчину — нормально. Майже всі так роблять. Але це неправда. Дівчини тобі не треба. Смішно. Спочатку хтось хвалився, що дівчата для нього порожнє місце, що він ніколи про них не думає, що вони не можуть його зачепити. Потім інший хизувався, що жити не може без дівчат, що весь час мусить когось мати, що спати без них не може. 

Брехня то все. І те, і друге — брехня. Тобі не треба дівчини, якщо ти про неї не думаєш. Його навчила цьому служба у війську. Рано чи пізно ти все одно її матимеш. Коли дозрієш до неї, то неодмінно матимеш. І не треба про неї думати. Рано чи пізно вона сама прийде. Його навчила цьому служба у війську. 

Тепер він би не проти мати дівчину, якби вона сама до нього прийшла і не хотіла ні про що балакати. Але тут, удома, все надто складно. Він знав, що ніколи не зможе знову через усе це пройти. Воно того не варте. А ось француженки й німкені не такі. Вони не теревенять, треба чи не треба. З ними довго не поговориш, та й у цьому не було потреби. Все було просто, вони — твої подружки, от і все. Він згадав про Францію, а тоді задумався про Німеччину. Взагалі, Німеччина йому більше подобалась. Йому не хотілося звідти їхати. Не хотілося повертатись додому. Але ж він має свій дім. Він сидів на ґанку. 

Йому подобалися дівчата, які йшли по той бік вулиці. Подобалося дивитися на них — значно більше, ніж на француженок чи німкень. Але він жив в іншому світі, ніж вони. Добре було б мати якусь із них. Але воно того не варте. Вони так гарно виглядають. Як на малюнку. Збудливо. Але він не має охоти з ними балакати. Не так йому вже та дівчина треба. Втім, йому подобалось на них усіх дивитись. Воно того не варте. Не тепер, коли все знову більш-менш налагодилось. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века