Чоловіки без жінок та інші оповідання

— Новий спосіб, — сказав Вільям Кемпбелл. — А пиячу я тільки час від часу, просто щоб вигнати вовка з кімнати. 

— Вони й таке лікують, — мовив Тернер на прізвисько Пролаза Біллі. 

— Ні, — заперечив Вільям Кемпбелл. — Нічого вони не лікують. 

— Не можна опускати руки, Біллі, — сказав Тернер. 

Він сів на ліжко. 

— Обережно з моїм покривальцем, — мовив Вільям Кемпбелл. 

— У твоєму віці не можна отак взяти й опустити руки і напомповувати себе тою гидотою тільки тому, що десь там не пощастило. 

— Це протизаконно. Ти це маєш на увазі? 

— Ні, я хочу, щоб ти це поборов. 

Біллі Кемпбелл пестив покривало губами і язиком. 

— Дороге покривальце, — сказав він. — Я можу цілувати покривало і водночас все через нього бачити. 

— Досить вже про те покривало. Не можна звикати до тої гидоти, Біллі. 

Вільям Кемпбелл заплющив очі. Його почало нудити. Він знав, що нудота поступово посилюватиметься, але його так і не знудить, якщо нічого не зробити. Саме тоді він запропонував містерові Тернеру випити. Містер Тернер відмовився. Вільям Кемпбелл хильнув із пляшки. То було тимчасове рішення. Містер Тернер спостерігав за ним. Він пробув у тій кімнаті значно довше, ніж мав — справ у нього назбиралась ціла купа, — але він жахався наркотиків, бо день у день жив поряд з людьми, які їх вживали, а що до Вільяма Кемпбелла ставився дуже прихильно, то не хотів покидати його самого. Він дуже його шкодував і був упевнений, що лікування йому допомогло б. Він знав, що у Канзас-Сіті є добрі лікарі. Але вже настав час іти. Він підвівся. 

— Слухай, Біллі, — сказав Вільям Кемпбелл, — я хочу тобі щось сказати. Тебе кличуть Пролазою Біллі. Бо ти всюди пролазиш. А мене просто Біллі. Бо я ніколи не міг нікуди пролазити. Не вмію я пролазити, Біллі. Не вмію. Завжди за щось зачіпаюсь. Тільки я намагаюся кудись пролізти, відразу зачіпаюсь, — він заплющив очі. — Я не вмію пролазити, Біллі. Гіршого й не придумаєш. 

— Ага, — сказав Тернер на прізвисько Пролаза Біллі. 

— Що «ага»? — глянув на нього Вільям Кемпбелл. 

— Ти щось казав. 

— Ні, — заперечив Вільям Кемпбелл. — Нічого я не казав. Ти переплутав. 

— Ти говорив, що не вмієш пролазити. 

— Ні. Не міг я такого казати. Але послухай, Біллі, я тобі зараз скажу один секрет. Кохайся з покривалами, Біллі. Тримайся подалі від жінок, коней і, і…  — він затнувся, — орлів, Біллі. Бо як кохатимеш коней, сам коником станеш, а як орлів, то…  — він замовк, натягнувши на голову покривало. 

— Я мушу йти, — сказав Тернер на прізвисько Пролаза Біллі. 

— А як кохатимешся з жінками, то підчепиш якусь заразу, — правив своєї Вільям Кемпбелл. — А як з конями… 

— Ти вже про це казав. 

— Про що казав? 

— Про коней і орлів. 

— Ага, точно. А якщо кохатимеш покривала… — він дихнув на покривало й потерся об нього носом. — Про них я нічого не знаю, — сказав він. — Я тільки-но закохався в це покривальце. 

— Мені пора, — повторив містер Тернер. — Роботи багато. 

— Добре, йди, — відповів Вільям Кемпбелл. — Всі мусять кудись іти. 

— Ну, я пішов. 

— Добре, йди. 

— А ти як чуєшся, Біллі? 

— Ніколи в житті не був такий щасливий. 

— А чуєшся як? 

— Добре. Ти йди. А я ще трохи тут полежу. Встану ближче до обіду. 

Та коли містер Тернер прийшов опівдні до кімнати Вільяма Кемпбелла, той спав. Містер Тернер знав, що в житті по-справжньому цінне, тому й не став його будити. 

Сьогодні п’ятниця

Троє римських воїнів у винарні об одинадцятій вечора. Біля стіни стоять бочки. За дерев’яним шинквасом — винар-іудей. Троє римських воїнів уже трохи захмеліли. 

Перший воїн: Червоне пробував? 

Другий воїн: Ні, не пробував. 

Перший воїн: То спробуй. 

Другий воїн: Агов, господарю, налийте нам всім червоного. 

Винар-іудей: Прошу, панове. Вам сподобається. [Ставить на стіл глечика, що його наповнив із однієї з бочок.] Смачне вино. 

Перший воїн: Випийте з нами. [Обертається до третього римського воїна, який схилився на бочку.] Що з тобою? 

Третій воїн: Живіт скрутило. 

Другий воїн: Не треба було воду пити. 

Перший воїн: Випий червоного. 

Третій воїн: Не можу я тої кислятини пити. Мені від неї кишки вивертає. 

Перший воїн: Ти вже тут задовго сидиш. 

Третій воїн: Та я й сам знаю. 

Перший воїн: Агов, господарю, дайте цьому панові щось від живота. 

Винар-іудей: Вже несу. 

[Третій римський воїн ковтає із горняти, в якому щось намішав винар.] 

Третій воїн: Гей, чого ти сюди накидав? Верблюжого лайна? 

Винар: Випийте все до дна, пане офіцере. Вам зразу поліпшає. 

Третій воїн: Так хижо мені ще ніколи не було. 

Перший воїн: Пий-пий. Недавно він і мене так на ноги поставив.