Доктор Фаустус

Я ніби й досі чую, як він говорить чи мурмоче з похмурим гумором, на який я відповідаю також гумором, сповнений тихого захоплення тим веселим настроєм, явно відвойованим від гнітючого тягаря, що наліг на нього, хоч у серці в мене, як завжди, причаївся страх. Через той настрій я й схвалив його відмову від пропозиції, яку тоді, виходячи зі свого службового обов'язку, зробив Адріанові доктор Кюрбіс: він порекомендував йому звернутися до якогось більшого медичного авторитету чи принаймні подумати над цим; проте Адріан не послухався його поради, навіть чути про таке не схотів. По-перше, мовляв, він цілком довіряє Кюрбісові, а крім того, переконаний, що сяк-так упорається з хворобою сам, власними силами й що йому допоможе в цьому природа. Я теж мав таке почуття. Мені ближче до серця лежала зміна умов, поїздка на курорт, яку лікар також рекомендував, але, як і можна було сподіватися, не зумів переконати пацієнта. Той надто приріс душею до рішуче обраного, вже звичного йому оточення, до будинку й подвір'я, церковної дзвіниці, ставка й пагорба, до свого старовинного кабінету, до оксамитового крісла, щоб зважитись бодай на місяць поміняти все це на огидне життя на водах, з табльдотом, променадами й курортною музикою. Насамперед він послався на те, що не хоче ображати пані Нічичирк, та й воліє її догляд, а не чийсь інший, бо найкраще почуває себе під опікою цієї співчутливої, врівноваженої, людяної, досвідченої жінки. І справді, навряд чи йому ще десь жилося б так, як у пані Нічичирк, що тепер, відповідно до останніх вказівок лікаря, приносила йому їсти кожні чотири години: о восьмій ранку — яйце, какао й печиво, о дванадцятій — невеличкий біфштекс або котлету, о четвертій — юшку, м'ясо й трохи городини, о восьмій — холодну печеню й чай. Цей режим виявився дуже добрим. Від нього не підвищувалась температура, як тоді, коли шлункові доводилося перетравлювати багато їжі.

Некеді й Кунігунда Розенштіль навідувались у Пфайферінг навперемінки. Вони привозили квітки, варення, м'ятне драже чи що там іще могли дістати за тодішньої скрути. Їх пускали до Адріана не завжди, навіть дуже рідко, що жодну з них не бентежило. Кунігунда, коли її не приймали, винагороджувала себе особливо гарно складеними, написаними найчистішою і найдобірнішою німецькою мовою листами. Некеді, правда, не мала такої втіхи.

Я радів, коли до Пфайферінга приїздив Рюдігер Збройносек, Адріанів приятель з такими, як у нього, очима. Його присутність дуже заспокоювала хворого, підіймала в нього настрій,— аби ж тільки він навідувався частіше! Проте Адріанова хвороба була одним із тих тяжких випадків, які паралізували послужливість у Рюдігера,— ми ж бо знаємо, що коли його десь дуже хотіли, він, відчувши це, ставав затятий і скупий на ласку й уважливість. А відмовок, тобто можливостей виправдати таку дивну рису своєї вдачі, йому не бракувало: впряжений у своє літературне заробітчанство, перекладацьку каторгу, він справді рідко мав вільну хвилину, а крім того, й сам був не дуже здоровий через погане харчування; йому часто допікав катар кишок, і коли він з'являвся у Пфайферінзі — а він там зрідка все-таки з'являвся,— на ньому був фланелевий начеревник або навіть вологий компрес з гутаперчевою обгорткою, джерело гіркого гумору й англосаксонських jokes* для нього самого, а також веселої розваги для Адріана, що ні з ким не вмів так невимушено жартувати й сміятися з тілесних страждань, як із Рюдігером.

* Жартів (англ.).