Домашнє вогнище

— Одна здача, — кинув він. — Тягни. Ти тасуєш, я знімаю колоду, цей хлопець здає. П’ятсот доларів проти Сібі. І раз назавжди залагоджуємо справу з цим чорним. Якщо твій виграш — ти купуєш Тенні; якщо мій — я купую твого парубка. Ціна однакова: триста доларів.

— Що ж це за виграш? — вразився дядько Ферт. — 1 Той, хто виграє, купує чорного або чорну?

— Купує той, хто виграє Сібі, сто чортів! — розсердився містер Гюберт. — Хто виграє Сібі! Про що ж іще ми, в дідька, сперечаємося тут до півночі? Слабша карта виграє Сібі й змушує купувати чорного або чорну.

— Гаразд, — промовив дядько Ферт. — Тоді я купую ту вражу дівчину і вважаймо, що всієї цієї дурної історії не було.

— Ха! — вигукнув містер Гюберт. — Ця дурна історія найсерйозніша зі всіх, в які ти будь-коли встрявав. Ні. Ти сказав, що хочеш ризикнути, — що ж, будь ласка. Колода на столі.

Отож дядько Ферт потасував карти й містер Гюберт зняв колоду. Тоді вона перейшла до Каса, і той здав дядькові Ферту й містерові Гюберту по п’ять карт, кладучи їх по одній кожному навперемін. Дядько Ферт довго дивився у свої карти, нарешті прикупив ще дві, а містер Гюберт глянув у свої карти лише мигцем і прикупив одну, потім, діставши її від Каса, ляснув своєю відкинутою по двох відкинутих дядька Ферта, застромив нову між тих, що тримав у руці, розсунув їх і знову глянув мигцем, тоді склав карти і, звівши очі на дядька Ферта, запитав:

— Ну як? Прийшлися до тих трьох?

— Ні, — відказав дядько Ферт.

— А в мене прийшлася, — заявив містер Гюберт. Він з розмаху опустив руку на стіл перед дядьком Фертом, засвічуючи карти — три королі й дві п’ятірки. — Їй же богу, Ферте Маккаслін, нарешті ти знайшов свою суджену.

— Це вже все? — запитав дядько Кумпан. Вечоріло, сонце вже сідало; ще чверть години — і вони будуть у містера Гюберта.

— Так, сер, — відповів Кас.

І розказав ще про те, як дядько Ферт збудив його удосвіта і він виліз через вікно, сів на поні й від’їхав, і як дядько Ферт сказав, що коли вони тим часом надто на нього тиснутимуть, він теж спуститься по ринві й сидітиме в лісі, поки приїде дядько Кумпан.

— Ха! — вигукнув дядько Кумпан. — А чи був там Терл?

— Так, сер, — кивнув Кас. — Він чекав у стайні, коли я брав поні. Ще спитав: «Як вони там? Ще не залагодили?»

— А ти ж йому що?

— А я йому: «У дядька Ферта така міна, ніби вже по всьому. Але сюди ще не приїхав дядько Кумпан».

— Ха! — вигукнув дядько Кумпан.

Оце, либонь, і вся розмова. Вони під’їхали до будинку містера Гюберта. Можливо, дядько Ферт виглядав їх з лісу; так чи інак, а на очі він не показувався, навіть носа з лісу не витикав. Міс Софонсіба теж мов крізь землю провалилася, і вони принаймні знали, що дядько Ферт не склав остаточно зброї, у кожному разі ще не освідчився. Вони повечеряли з містером Гюбертом, потім усі троє перейшли з кухні до кімнати й поприбирали зі столу, лишивши на ньому тільки лампу й колоду карт. Далі все виглядало достоту, як минулої ночі, хіба що дядько Кумпан був без краватки, а містер Гюберт у звичайному своєму вбранні, а не в нічній сорочці, й на столі стояла лампа з дашком замість свічки, а містер Гюберт, сидячи по свій бік столу з колодою в руках, перебирав великим пальцем карти по її ребру і дивився на дядька Кумпана. Нарешті він підрівняв колоду, стукнувши її ребром об стіл, поклав під лампою і, злігши схрещеними руками на край столу, нахилився трохи вперед до дядька Кумпана, що сидів навпроти весь сірий, як старий камінь чи пеньок, порослий сизим мохом, нерухомий, зі складеними на колінах руками, з круглою сивою головою, дуже схожий з дядьком Фертом, хоч не блимав очима, як дядько Ферт, і був трохи огрядніший за дядька Ферта — може, від постійного висиджування біля горшків та каструль: мовби те, що він готував, зробило його трохи грубшим, ніж йому призначалося бути, а те, з чого він готував борошно і таке інше — вкрило його з голови до п’ят рівною тьмяно-сірою поволокою.

— Може, спершу трохи віскі по-нашому? — спитав містер Гюберт.

— Я не п’ю, — буркнув дядько Кумпан.

— Так і є, — зауважив містер Гюберт. — Я знав, що мусить бути ще щось, окрім слабості до жінок, завдяки чому Філес видається не позбавленим людських рис. Та дарма. — Він двічі блимнув на дядька Кумпана. — Ферт Маккаслін проти землі й чорних, тобто проти того посагу, що я обіцяв, як ти чув, дати Софонсібі. Якщо мій виграш, Філес одружується з Софонсібою без жодного посагу. Якщо виграш твій — ти дістаєш Філеса. Але в кожному разі я дістаю триста доларів, що Філес заборгував за Тенні. Слушно?

— Слушно, — відповів дядько Кумпан.

— З однією незасвіченою, — зажадав містер Гюберт. — Одна здача. Ти тасуєш, я знімаю колоду, а цей хлопчак здає.

— Ні, — запротестував дядько Кумпан. — Кас ні. Він замалий. Я не хочу його привчати до азартних ігор.

— Ха! — вигукнув містер Гюберт. — Кажуть, гра з Емодіесом Маккасліном не будить азарту. Та дарма.

Проте він і далі не спускав очей з дядька Кумпана, навіть не повернув голови, коли сказав Касові: