Домашнє вогнище

Кас іще був надто стомлений і сонний, щоб сісти на конячку, тож із дядьком Кумпаном і тепер уже з Тенні поїхав возом, а Томін Терл вів його поні, їдучи на старому Скелеті. І коли о схід сонця вони повернулися додому, дядько Кумпан цього разу не встиг навіть вчасно заходитися коло снідання, а лис — вислизнути з клітки: в кімнаті з нею вже зібралася вся собачня. Старий Мойсей запхався просто в клітку до лиса, і їм обом довелось виламуватися з неї крізь протилежну стінку. Власне, виламався тільки лис, бо коли дядько Кумпан відчинив двері до кімнати, більша частина клітки ще трималася на карку в старого Мойсея і допіру дядько Кумпан ногою збив її з нього. Лис оббіг усього одне коло — через передню веранду й навколо будинку — й відразу ж, лунко дряпаючи пазурами по підпірці прибудови, видерся на дах — чудова гонитва, тількищо урвалась вона занадто швидко.

— Що ви в чортового батька собі думаєте? — гримнув дядько Кумпан. — Зоставляєте цю бісову личину в одній кімнаті з собачою зграєю!

— Під три чорти того лиса, — озвався дядько Ферт. — Готуй мерщій снідання. Мені здається, я не був удома цілий місяць, цур йому пек!

Домашнє вогнище

Розділ перший

І

Щоб раз і назавжди поквитатися з Джорджем Вілкінсом, він спершу мусив заховати свій самогонний апарат. Ба заховати власноручно, без нічиєї допомоги — нишком розібрати його, відвезти в якийсь глухий, потаємний закуток, прикопати, та й кінці в воду. Власне, ця морока найбільше й бісила його: він-бо знав наперед, як намучиться й вимориться за ніч. Що діло тим часом доведеться закрити — це його не бентежило, перерва довго не триватиме: він викрутиться з халепи так само швидко і вміло, як викрутився років із п’ять тому, коли один конкурент спробував стати йому на дорозі й приплатився за це: ще й досі він сіє, проріджує і збирає бавовну не на власній плантації, а на в’язничній, у Парчмені; така доля напевно спіткає і Джорджа Вілкінса, якщо тільки Керазерс Едмондс знатиме про Джорджеві наміри незгірше, ніж він, здається, знає про його, Лукесів, рахунок у банку.

Не бентежили його й збитки від цієї перерви. У свої шістдесят сім років він мав у банку стільки грошей, що не встиг би витратити до кінця свого життя, мав навіть більше, ніж сам Керазерс Едмондс, — так принаймні той запевняє кожного, хто заходить до його плантаційної комори позичити трохи грошей чи взяти набір якогось товару. Так, найприкріше те, що доведеться робити все самотужки, без нічиєї допомоги; саме в розпалі сівба, а він, напрацювавшись за день, мусить приїхати з поля, поставити в стайню й нагодувати Едмондсових мулів, повечеряти, а тоді ще запрягти власну кобилу в єдиний свій віз, проїхати три милі туди, де стоїть апарат, навпомацки розібрати його й перевезти на милю далі в найглухіше місце, де апарат буде в сякій-такій безпеці, коли зчиниться вся ця буча, пов’язана з Джорджем, і, можливо, повернутися додому над ранок, коли вже ніколи буде лягати в ліжко, бо знов треба виходити в поле, а потім, дочекавшися слушної хвилини, ще й сказати Едмондсові оте єдине слівце; складалося ж усе так через те, що ті двоє, від кого резонно й логічно було б не тільки сподіватися, а й вимагати допомоги, цілком відпадали: на дружинину обачність — не на вірність — він, правда, міг покластись, але Моллі була занадто стара й слабка для цієї справи; натякнути ж про щось таке своїй дочці було б нітрохи не краще, ніж, ховаючи самогонний апарат, попрохати підмоги в самого Джорджа Вілкінса. Не можна сказати, що він має щось проти Джорджа особисто, хоч саме з його вини мусить нині морочитися, тимчасом як міг би спокійно спати собі вдома. Якби Джордж обмежився тільки обробітком землі, одержаної в наділ від Едмондса, він згодився б навіть видати за нього свою Нет, і то охочіше, ніж за будь-кого, надто з-поміж більшості відомих йому негритянських зальотників. Та в цій околиці він не тільки прожив майже сім десятків років, а й народився, і тому не дозволить ані Джорджеві, ані будь-кому іншому стати конкурентом у ділі, яке він започаткував і ретельно й бережно плекав упродовж двадцяти років з отих майже сімдесяти, плекав повсякчас, відколи вперше з приємністю розпалив вогонь під казаном менш як за милю від кухонних дверей Зека Едмондса; потайки, певна річ, бо ж зайве пояснювати, що зробили б Зек Едмондс або його син Керазерс (чи й старий Кас Едмондс, коли вже на те пішло), якби коли-небудь довідалися про це. Він не боявся, що Джордж підірве його добре налагоджене діло, відіб’є в нього давню постійну клієнтуру отим свинячим пійлом, яке почав гнати два місяці тому, називаючи його віскі. Але Джордж Вілкінс заплішений дурень, рано чи пізно він попадеться. І тоді щоночі, з вечора до рання, протягом найближчих десяти років із-за кожного куща на Едмондсовій землі чигатиме навпочіпки заступник шерифа.

Ось чому він не тільки не хотів брати в зяті дурня, а й взагалі жити з ним в одній околиці. Що ж до того, чи сяде Джордж у тюрму, чи його справу можна буде якось залагодити, то це вже вирішуватимуть між собою Джордж і Раз Едмондс.