Читаем Домашнє вогнище полностью

Але це влаштується само собою. Найперша й найголовніша — та справа. Сьогодні вранці, тільки-но повернувшись додому, він мав намір спочатку вдатися до самого шерифа, щоб запевнити собі цілковитий успіх на випадок, якби Едмондс обмежився лише тим, що знищить Джорджів апарат та негайно вижене Джорджа з околиці. Бо тоді Джордж і далі тинявся б десь поблизу, хіба не показувався б на очі Едмондсові; позбавлений будь-якої роботи на плантації, не кажучи вже про змогу гнати віскі, він знічев’я швендяв би скрізь цілими ночами й був би ще небезпечніший, ніж досі. Але потім він подумав: краще, коли заява надійде від Едмондса, білого, бо Лукес для шерифа тільки негр, і вони обидва, шериф і Лукес, добре це знають, хоч тільки один з них усвідомлює, що шериф для Лукеса — звичайний собі селюк, який не має жодних причин пишатися своїми предками, а тим паче надії пишатися своїми нащадками. Якщо ж Едмондс вирішить уладнати цю справу полюбовно, без допомоги поліції, то Лукес у Джефферсоні завжди знайде, кого повідомити, що про самогонний апарат на плантації Керазерса Едмондса знає, крім нього з Джорджем Вілкінсом, ще й сам Керазерс Едмондс.

Він увійшов у широку браму; від неї в’їзна алея, звернувши вбік, вела на пагорб, де між дубами та кедрами ще здалеку було видно електричне світло, перед яким мерк вогонь найяскравіших гасових ламп, — тим часом воно осявало вікна дому, чий теперішній власник був далеко гірший від давніших його мешканців, що задовольнялися, власне, лампами, а то й свічками. У стайні для мулів стояв тепер трактор, теж річ недозволенна для Зека Едмондса, а в спеціально спорудженій повіточці — автомобіль; туди старого Каса не заманили б і медом. Але це вже належало до давніх літ, давніх часів, ті люди були кращі від теперішніх; він сам, Лукес, залічував себе до них, ставлячи себе поруч із старим Касом, не тільки майже ровесником йому, а й близьким за духом — зіставлення таке ж слушне, як і парадоксальне: старий Кас був Маккасліном лише по матері (ба й прізвище мав інше), а Лукес — по батькові, а проте перший з них був законний власник землі з усіма правами на неї, другий же тільки користувався землею без ніяких юридичних прав. Так, ті люди були кращі: от хоча б старий Кас — щоправда, він Маккаслін лише по матері, але мав у своїх жилах доволі крові старого Керазерса Маккасліна, аби відняти землю в законного її спадкоємця тільки тому, що хотів нею володіти й знав, що зуміє краще дати їй раду, — досить дужий, досить безоглядний, досить споріднений внутрішньо зі старим Керазерсом; навіть Зек, уже не той, що його батько, але, на думку Лукеса, — Маккасліна по чоловічій лінії, — настільки рівня йому, Лукесові, що одного ранку, сорок три роки тому, Лукес навіть мав намір убити його й схаменувся лише тоді, коли, давши лад усім своїм справам, як той, хто й собі готується до смерті, став з голою бритвою в руці над сонним білим.

Він дістався до будинку. Колись давно два рублених його крила, збудованих Керазерсом Маккасліном і цілком достатніх для старих Ферта й Кумпана, сполучалися відкритим з обох боків переходом, та згодом старий Кас Едмондс зробив його закритим і — як пам’ятник, а воднораз і епітафію своїй гордині — надбудував ще один поверх, обшалювавши його білою шалівкою та притуливши на фасаді портик. Він, Лукес, не мав звичаю заходити туди із задвірка, кухонними дверима. Відколи народився Керазерс Едмондс, він зайшов ними лише раз і вдруге не зайшов би до скону. Не піднявся він і на парадні сходи. Натомість став у пітьмі біля веранди й заходився барабанити кісточками пальців об її поруччя, аж поки білий вийшов у передпокій і визирнув з парадних дверей.

— Ну? — запитав Едмондс. — Що там таке?

— Це я, — відповів Лукес.

— Добре, заходь, — запросив його Едмондс. — Чого ти там стоїш?

— Вийдіть краще ви сюди, — сказав Лукес. — Бо звідки нам знати — може, Джордж причаївся десь поруч і підслуховує?

— Джордж? — здивувався Едмондс. — Джордж Вілкінс?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза