Читаем Домашнє вогнище полностью

Через дві години вони опинилися на дні видолинка за чотири милі від дому. Тепер і він спішився, щоб не розчерепити собі голову об якусь гілляку: однією рукою вів кобилу, а другою захищав лице, пробираючись підліском із заростями ожини, між надгнилого колоддя та верховіття вітролому, зашпортуючись і збиваючи тіло, і так пильно дивився собі під ноги, що не помітив, як негри зупинились, і наткнувся на одного з мулів; мул, оскаженівши, хвицнув копитом і неодмінно був би зачепив його, коли б він інстинктивно не відскочив убік. Та ледве він відскочив, як з голосною лайкою сахнувся знов, щоб не напоротися на другого невидимого мула, котрий міг бути там, і тільки тоді до нього дійшло, що ліхтарик більше не світить, а попереду між дерев миготить димучий посвіт від смолоскипа. Той посвіт рухався.

— Слушно, — сказав Едмондс поквапливо. — Ліхтарика більше не світіть. — І покликав Оскара: — Віддай мула Денові, хай держить, і візьми в мене кобилу.

Едмондс чекав, дивлячись на заграву, поки негр намацав його руку. Потім випустив гнуздечку й обійшов мулів, уже з пістолетом напоготові, все ще неспроможний відірвати очей від хисткого світла.

— Дай мені ліхтарика, — звелів Денові, — а сам з Оскаром чекай тут.

— Я волів би піти з вами, — сказав Ден.

— Гаразд, — погодився Едмондс, не спускаючи очей зі світла. — Хай Оскар подержить мулів.

Не чекаючи, він рушив уперед і за хвилину вже чув Денову ходу в себе за спиною — обидва налягали на ноги, скільки дозволяла обережність. Лють уже не морозила Едмондсові душу. Навпаки, вона розпалювала його, сповнювала завзяття, своєрідної мстивої радості весь час, поки він з ліхтариком у лівій руці й пістолетом у правій продирався крізь хащі й вітролом — тим навальніше, чим більше скорочувалася відстань до смолоскипа.

— Давній Індіанський пагорб, — пробубонів Ден за його спиною. — Через те й світло блимало так високо. Він і Джордж Вілкінс запевне все вже там перекопали.

— Він і Джордж Вілкінс? — перепитав Едмондс, зупинившись, мов укопаний, а тоді рвучко обернувся. Зненацька, наче в спалахові магнію, він побачив повну й правдиву картину всіх цих подій, навіть більше: зрозумів, що вона з самого початку стояла в нього перед очима, і тільки здоровий глузд не дозволяв йому повірити у свій здогад. — Лукес і Джордж?

— Копирсаються у тому пагорбі, — пояснив Ден. — Щоночі, відколи навесні дядько Лукес знайшов золотого на тисячу доларів.

— І ти про це знав?

— Усі знали. Ми за ним стежили. А золотого на тисячу доларів дядько Лукес знайшов якраз тої ночі, коли намагався сховати свій…

Ден замовк. Точніше, Едмондс більше не чув його голосу, бо в скронях у нього раптом так шалено загупало, що якби він був старший на кілька років, його напевне взяв би грець. На мить йому забило дух, в очах потьмарилося. Він знову повернувся обличчям до посвіту. Нарешті щось прохрипів і кинувся вперед, із тріском продираючись крізь чагарі до просіки, де здіймався невисокий пагорб, зяючи ямою розкопаного схилу, наче декорація в фотоательє, проти якої завмерли дві постаті чоловіків з виряченими очима — один тримав перед собою якусь річ, що могла б видатися рептухом із сіном, якби Едмондс не знав, що в жодного з них не знайшлося часу погодувати Еліс чи якого іншого мула, відколи запала темрява; другий підніс смолоскип із соснової гілки високо над своїм брилем, уже радше перехнябленим, ніж збитим набакир.

— То це ти, Лукесе? — гаркнув Едмондс.

Джордж відкинув смолоскип убік, але Едмондс уже нанизав їх на промінь свого ліхтарика, наче на рожен, і тут уперше побачив білого комівояжера: його фетровий капелюх із крисами, загнутими спереду вгору, а ззаду вниз, краватку, а також — той саме зводився з землі під деревом — закасані по коліна штани і вкриті затужавілою багнюкою ступні.

— Чудово! — вигукнув Едмондс. — Чого став, Джордже? Тікай. Гадаю, в мене вистачить хисту збити кулею бриля з твоєї голови.

Він підступив ближче, й тепер проміння ліхтарика впало на металеву скриньку в Лукесових руках, виглянсувану й блискучу навколо кнопок та шкал.

— Он воно що, — промовив він. — Триста доларів. Їй-богу, не завадило б завезти в наші краї насіння якоїсь примхливої рослини, що потребує щоденного догляду цілий рік. Бо тільки-но вам, чорним, випадає вільна часина, так і чекай клопоту. Ну та біс із ним. Цю ніч я вже не журитимусь Еліс. Якщо ви з Джорджем хочете морочитися до ранку з тією каторжною машинкою, це ваше діло. Але щоб удосвіта мулиця була у мене в стайні. Чув?

Цієї миті під боком у Лукеса несподівано виріс комівояжер. Едмондс уже встиг про нього забути.

— Яка мулиця? — перепитав той.

Едмондс на мить спрямував на нього ліхтарика:

— Моя, сер.

— Справді? — здивувався той. — Я ж маю на цю мулицю запродажну. Підписану Лукесом.

— Та невже? — іронічно запитав Едмондс. — Можете розпалити нею люльку, як приїдете додому.

— Справді? А погляньте-но сюди, пане Як-Там-Вас…

Однак Едмондс уже перевів світло на Лукеса — той усе ще тримав перед себе механічний щуп, ніби то була якась ритуальна річ, священна реліквія.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза