Читаем Домашнє вогнище полностью

— А власне, мулиця — то не моя турбота, — спроквола мовив Едмондс. — Сьогодні вранці я висловив тобі свою думку щодо цієї затії. Але ти людина доросла; коли хочеш клеїти дурня, я не можу тобі цього заборонити. Зрештою, і не хочу, повір мені. Але хай-но мулиці не буде на світанку в загороді, я подзвоню шерифові. Чув, що кажу?

— Та чув, — понуро відповів Лукес.

— Стривай, чванько, — втрутився в розмову комівояжер. — Хай-но мулиці не буде там, де вона зараз, коли я приїду по неї, — я теж подзвоню шерифові. Чув, що кажу?

Від цих слів Едмондс аж підскочив і шмагонув променем ліхтарика комівояжера по обличчі.

— Ви це мені, сер?

— Ні, — відповів комівояжер. — Йому. І він мене почув.

Едмондс не зводив з комівояжера промінь ліхтарика ще якусь хвилину. А коли опустив його вниз, у заломленому й розлитому долі світлі, мов у калюжі води, видніли тільки ноги всіх трьох. Він заховав пістолет у кишеню.

— Отже, ви з Лукесом повинні владнати справу ще до схід сонця. Бо на світанку мулиця знов має стояти в моїй загороді.

Едмондс повернувся і рушив назад. Лукес побачив, що він знов іде до галявини, край якої на нього чекав Ден. Потім обидва подалися далі, поміж дерев та чагарів, і світло гойдалося й тремтіло в такт їхнім крокам, аж поки не зникло.

— Джордже Вілкінс, — окликнув Лукес зятя.

— Слухаю, сер, — відгукнувся Джордж.

— Ану, знайди соснову гілку та запали знов.

Джордж послухався, і червона заграва, чадячи густим димом, знову шугнула вгору до зірок пізньої серпневої ночі. Лукес поставив щуп і взяв смолоскип.

— Ставайте до роботи. Тепер я мушу їх знайти.

Та почало вже розвиднятися, а пошуки так нічого й не дали. Полум’я смолоскипа зблідло в сірій імлі росяного світанку. Комівояжер спав на сирій землі, згорнувшись клубочком у вологій ранковій прохолоді, підклавши під неголену щоку шикарний міський капелюх; краватка під коміром його вимащеної білої сорочки перекривилася набік, закасані по коліна штани були брудні, а начищені вчора до блиску черевики обернулись на дві безформні брили зашкарублого болота. Коли його нарешті добудилися, він сів і вибухнув лайкою. Але зараз же зметикував, де він і для чого сюди прибув.

— Ну гаразд, — позіхнув він, — мулицю ми залишили в клуні — хай-но тільки вона ступить звідти хоч ногою, я викличу шерифа.

— Дайте мені ще одну ніч, — попросив його Лукес. — Гроші тут.

— Бери, мені не шкода, — розщедрився комівояжер. — Бери хоч і сто. Можеш навіть померти тут, як маєш охоту. Тільки спершу скажи, як воно буде з отим чолов’ягою, що запевняє, ніби то його мулиця?

— Я візьмуся за нього, — пообіцяв Лукес. — Сьогодні вранці. Хай вас це не турбує. Зрештою, якби ви спробували сьогодні забрати мулицю, шериф відібрав би її у вас. Залиште її поки що на місці й не морочте голови ні собі, ні мені. Дайте мені ще одну ніч — і я все залагоджу.

— Згода, — сказав комівояжер. — Але чи знаєш ти, в що обійдеться тобі ще одна така ніч? Рівно в двадцять п’ять доларів. А тепер я вертаюсь до містечка. Треба виспатись.

Вони пішли до автомобіля. Комівояжер поставив механічний щуп у багажник і замкнув. Він підвіз Лукеса з його зятем до Лукесового двору, й поїхав далі шляхом, піддавши газу. Джордж часто кліпав очима, дивлячись автомобілеві вслід.

— Що ж нам тепер робити? — запитав він.

— Біжи вкинь щось у рота і мерщій назад, — звелів Лукес. — Треба ще до полудня змотатися до міста.

— Мене теж морить сон, — позіхнув Джордж. — Я теж не виспався.

— Виспишся взавтра, — урвав його Лукес. — А то ще й цієї ночі.

— Я міг поїхати разом з ним і разом з ним вернутись, якби ви були сказали це раніш, — ображено мовив Джордж.

— Ха! — вигукнув Лукес. — Але я, бачиш, не сказав. Біжи щось перекуси. А може, тобі краще не гаяти часу на снідання, якщо ти не певний, що впіймаєш подорожню машину до міста? Бо пішки, вважай, туди й назад тридцять чотири милі, а ополудні ти маєш бути тут.

Коли через десять хвилин Джордж вернувся до Лукесової хвіртки, той вийшов йому назустріч із чеком, заповненим на диво кострубатими, але цілком розбірними карлючками. Чек було виписано на п’ятдесят доларів.

— Бери срібними доларами, — сказав Лукес. — І щоб ополудні був тут.

Заходив вечір, коли комівояжерів автомобіль знов зупинився біля хвіртки Лукеса; той уже чекав його з зятем. Джордж тримав у руках кайло й заступ з довгим заступилном. Комівояжер приїхав свіжопоголений і на вигляд спочилий, його капелюх був вичищений і знову мав шикарний вигляд, сорочка чиста. Але штани на ньому цього разу були бавовняні, кольору хакі, з невіддертою ще фабричною етикеткою й зі складками від довгого лежання на полиці, звідки їх знято сьогодні вранці, зразу, як відчинилася крамниця. Він окинув Лукеса жорстким глумливим поглядом, щойно той із Джорджем підійшов до нього.

— Я не питатиму, як там моя мулиця, — кинув він. — Бо це зайве, чи не так?

— З нею все гаразд, — відповів Лукес.

Він умостився на задньому сидінні, чекаючи, поки біля нього сяде Джордж. Механічний щуп стояв попереду, під боком у комівояжера. Втиснувшись у дверцята по пояс, Джордж дрібно закліпав очима на апарат.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза