Дорога

Спустився до стодоли з пагорба, час від часу зупиняючись поспостерігати й прислухатися. Пробрався напівзруйнованим старим яблуневим садом, де лишилися самі чорні вузлуваті пеньки та суха трава по коліна. Став у воротах стодоли та прислухався. Крізь щілини лилося бліде світло. Пройшов запорошеними стійлами. Став посеред стодоли та прислухався, але нічого не почув. Драбиною поліз на горище, але відчув таку слабкість, що не був певен, чи долізе. Дійшов до дальнього кінця горища і з причілкового вікна оглянув місцевість: мертві й сірі квадрати землі, загорожа, дорога.

На підлозі горища лежали тюки пресованого сіна, чоловік присів навпочіпки, вибрав звідти жменю зерен і пожував їх. Шорсткі, сухі, запилені. Але ж мало в них бути бодай щось поживне. Підвівся і покотив два тюки, щоб скинути їх униз. Два глухі удари і хмара куряви. Повернувся до причілка й роздивився ту частину будинку, яку було видно з-за рогу стодоли. Потім зліз драбиною.

Скидалося на те, що по траві між домом і стодолою ніхто не ходив. Він дійшов до веранди. Москітна сітка згнила і відпала. Дитячий велосипед. Він пройшов верандою та став у прочинених дверях у кухню. Дешева фанера закрутилася від вологи, а десь узагалі відпала. Червоний пластмасовий стіл. Перетнув кімнату й відкрив холодильник. На одній із полиць сиділо щось сіре й хутряне. Грюкнув дверцятами. Усюди сміття. Взяв у кутку мітлу і поштрикав нею де-не-де. Потім виліз на стільницю і промацав пил на шафках. Мишоловка. Якийсь пакетик. Здув пил. Порошок для приготування виноградного напою. Поклав його у кишеню куртки.

Обійшов усі кімнати одна за одною. Нічого не знайшов. У приліжковій шафці була ложка. Теж поклав до кишені. Думав, що в комірці може бути одяг чи постеля, але марно. Вийшов з дому і пішов до гаража. Порився в інструментах. Граблі. Лопата. На полиці — банки з цвяхами та болтами. Канцелярський ніж. Підніс його до світла, глянув на іржаве лезо і поклав назад. Потім знову взяв. У банці з-під кави знайшов викрутку й розкрутив ручку. Усередині було чотири нових леза. Вийняв старе лезо, поклав на полицю, вставив нове, скрутив ручку, втягнув лезо і поклав ніж до кишені. Разом з ним і викрутку.

Повернувся до стодоли. Із собою взяв шматок тканини, куди збирався скласти зерно з тюків, але коли підійшов до споруди, спинився і прислухався до шуму вітру. Десь високо на даху рипіла бляха. У хліві досі пахло коровами, і він задумався про них, та зрештою усвідомив, що всі корови вимерли. Правда ж? Чи може десь тут бути корова, яку годували і за якою доглядали. І чим же годували? І для чого врятували? За прочиненими дверми сухо шелестіла на вітрі мертва трава. Він вийшов зі стодоли та став, озираючи поля і сосняк, у якому спав хлопець. Пройшовся садом і знову зупинився. На щось наступив. Позадкував, став на коліна і розсунув траву руками. Яблуко. Підняв його й підніс до світла. Тверде, брунатне і зморщене. Витер його ганчіркою і відкусив. Сухе і майже без смаку. Але яблуко. З'їв його повністю, з насінням. Потримав хвостик між великим і вказівним пальцями й викинув. Потім рушив, м'яко ступаючи по траві. Ноги були досі загорнуті в шматки піджака і клаптики брезенту, тож він сів, розв'язав усе це, запхав у кишеню і пішов уже босоніж. Дійшовши до кінця саду, мав уже чотири яблука. Поклав їх до кишені й пішов назад. Обійшов усе, ряд за рядом, витоптавши у траві заплутаний візерунок. Знайшов яблук більше, ніж міг донести. Він обмацував прогалини біля стовбурів, заповнив кишені вщерть, а потім накидав яблук у капюшон куртки та на руку, притиснуту до грудей. Висипав їх купою біля корівника, сів поруч і знову обгорнув обмотками задубілі ступні.