Дорога

Може, повернемося до багаття?

Ні. Ходімо. У нас, мабуть, небагато часу.

Я дуже голодний.

Знаю.

Що ж ми їстимемо?

Треба десь сховатися. Зійти з дороги.

Вони помітять наші сліди?

Так.

Що ж ми робитимемо?

Не знаю.

Вони зрозуміють, хто ми?

Що?

Якщо побачать наші сліди. Вони зрозуміють, хто ми?

Чоловік озирнувся на їхні глибокі круглясті сліди на снігу.

Вони розберуться, сказав він.

Потім зупинився.

Треба це обміркувати. Ходімо назад до багаття.

Йому спало на думку, що варто знайти місце на дорозі, де сніг повністю розтанув, але потім він зрозумів, що це не допоможе, бо їхніх слідів не буде з другого боку цієї ділянки. Вони закидали багаття снігом, покружляли між дерев і повернулися. Поспішали лишити лабіринт слідів, а потім вирушили лісом на північ, не спускаючи з ока дорогу.

Знайшли найвище місце на пагорбі, звідки могли бачити дорогу на північ й озирати пройдений шлях. Він розстелив брезент на вологому снігу й загорнув хлопця в ковдри. Ти змерзнеш, сказав він. Та, гадаю, ми надовго не затримаємося. Не минуло й години, як дорогою швидко пройшли чи навіть пробігли двоє чоловіків. Коли вони проминули, він підвівся, щоб за ними поспостерігати. Коли він випростався, вони зупинилися, й один із них поглянув назад. Він завмер. Його, загорнутого в сіру ковдру, важко побачити, але все можливо. Та, напевно, вони просто відчули запах диму. Стояли й розмовляли. Потім пішли далі. Він сів. Усе добре, сказав він. Просто треба перечекати. Але, гадаю, усе добре.

Вони мало спали й нічого не їли вже п'ять днів. У такому стані на околиці одного містечка натрапили на колись грандіозний дім, розташований на узвишші над дорогою. Хлопець стояв, тримаючи його за руку. На щебеневій дорозі й з південного боку полів і лісу сніг уже майже розтанув. Зупинилися. Поліетиленові пакети вже давно зносилися, їхні ноги промокли й змерзли. Перед ними був високий, величний дім із білими дорійськими колонами. Збоку крита в'їзна арка. Під'їзна алея з гравію вигиналася полем пожухлої трави. Вікна, як не дивно, цілі.

Тату, що це за місце?

Тсс. Просто постоїмо й послухаємо.

Нічого. Вітер шелестів у сухій придорожній папороті. Віддалений скрип. Двері чи віконниця.

Гадаю, варто глянути.

Тату, а може, не підемо?

Та все гаразд.

Я думаю, краще не йти.

Усе гаразд. Треба глянути.

Повільно йшли алеєю. Жодних слідів на випадкових плямах розталого снігу. Високий живопліт із сухої бирючини. У його темному плетиві — старе пташине гніздо. Постояли у дворі, роздивляючись цегляний фасад. Цегла виліплена вручну з глини, на якій він стояв. Відлущена фарба звисала довгими сухими розсуканими нитками на колонах і покорчених нижніх балках. Над головою — ліхтар на довгому ланцюгу. Хлопець чіплявся за чоловіка, поки вони підіймалися сходинками. З одного прочиненого вікна тягнувся мотузок і зникав у траві. Проходячи верандою, чоловік тримав хлопця за руку. Колись цими дошками ступали раби, що несли їжу і напої на срібних тацях. Чоловік із хлопцем підійшли до вікна і зазирнули всередину.

Тату, а якщо тут хтось є?

Тут нікого немає.

Ходімо звідси, тату.

Треба знайти якусь їжу. У нас немає вибору.

Можемо пошукати деінде.

Усе буде добре. Ходімо.

Витягнув з-за пояса револьвер і штовхнув двері на масивних латунних петлях. Ті повільно прочинилися. Вони стали, прислухаючись. Потім увійшли в просторий передпокій із викладеним на підлозі доміно чорно-білих мармурових плиток. Широкі сходи вели нагору. На стінах — обвислі вологі шпалери фірми Morris. Тиньк на стелі пішов пухирцями, а пожовкла зубчаста ліпнина на високих стінах вигнулась і потріскалася. Ліворуч, мабуть, розташована їдальня, бо крізь дверну пройму вони побачили в кімнаті величезний буфет із горіхового дерева. Дверцята й шухляди зникли, а основа виявилася завеликою, щоб забрати її на дрова. Вони стали у дверях. У кутку безладно навалено чималу купу одягу. Одяг і взуття. Ремені. Куртки. Ковдри та старі спальні мішки. Пізніше він ще матиме час усе це обміркувати. Хлопець повис у нього на руці. Він перелякався. Пройшли через передпокій до кімнати в протилежній частині будівлі й там зупинилися. Навіть не кімната, а велика зала зі стелею вдвічі вищою за двері. Камін із необпаленої цегли — це було видно у тих місцях, де відірвали і спалили дерев'яну поличку й раму. На підлозі перед вогнищем лежали матраци та постелі. Тату, прошепотів хлопець. Тсс, сказав той.

Попіл був холодний. На ньому стояли декілька почорнілих горщиків. Чоловік сів навпочіпки, підняв один і понюхав. Постояв і визирнув у вікно. Сіра витоптана трава. Сірий сніг. Шнур, що проходив крізь вікно, був прив'язаний до мідного дзвіночка, закріпленого в грубому дерев'яному затискачі, прицвяхованому до карниза. Чоловік узяв хлопця за руку, і вони пройшли вузьким заднім коридором на кухню. Усюди купи сміття. Проіржавіла раковина. Запах цвілі й лайна. Пройшли далі до прилеглої кімнатки, схожої на комірку.

На підлозі була ляда чи люк, замкнутий великим навісним замком із пресованих сталевих пластин. Чоловік зупинився, щоб роздивитися його.

Тату, сказав хлопець. Нам краще піти. Тату.