Дорога

Він не хотів лишатися в бункері на самоті. Сновигав за чоловіком подвір'ям, поки той носив пластикові каністри з водою до лазнички в задній частині будинку. Вони прихопили також газову плиту та кілька каструль. Чоловік нагрів воду і вилив у ванну, додавши туди ще води з каністр. На це пішло багато часу, але він хотів, щоб вода була справді теплою. Коли ванна була майже повна, хлопець роздягнувся і, тремтячи, ступив у воду та сів. Кощавий, бруднющий, голий. Охопив руками плечі. Кімнату освітлювало лише блакитне зубате кільце конфорки. Що скажеш? запитав чоловік.

Тепло достоту.

Тепло достоту?

Так.

Звідки ти взяв це слово — «достоту»?

Не знаю.

Добре. Тепло достоту.

Він вимив його брудне сплутане волосся, а тіло намилив губкою. Злив бруднющу воду, у якій сидів хлопець, і вилив на нього свіжу й теплу з каструлі, далі обгорнув тремтячого сина спочатку рушником, а потім ковдрою. Розчесав йому волосся й поглянув на результат. Пара навколо хлопця скидалася на дим. Усе гаразд? запитав він.

Ноги змерзли.

Почекай мене.

Поквапся.

Батько викупався, виліз із ванни й налив туди мийного засобу, а потім вантузом втопив у ванні їхні смердючі джинси. Готовий? запитав він хлопця.

Так.

Чоловік зменшував вогонь під конфоркою, аж поки той пирхнув і згас, а потім увімкнув ліхтарик і поклав його на підлогу. Вони сіли на край ванни й взулися, він передав хлопцю каструлю й мило, а сам узяв плиту, пляшечку бензину й револьвер, і обидва, загорнувшись у ковдри, попрямували через двір до бункера.

Сиділи на ліжку в нових светрах і шкарпетках, загорнувшись у нові ковдри, і між ними лежала шахова дошка. Чоловік увімкнув маленький газовий нагрівач, і вони пили кока-колу з пластикових чашок, а згодом він сходив у будинок, викрутив джинси, приніс їх у бункер і повісив сушитися.

Скільки ми тут пробудемо, тату?

Недовго.

А скільки це «недовго»?

Не знаю. День. Чи два.

Бо це небезпечно?

Так.

Думаєш, вони нас знайдуть?

Ні. Не знайдуть.

Але можуть.

Ні, не можуть. Вони нас не знайдуть.

Пізніше, коли хлопець заснув, він сходив у дім і витягнув на подвір'я деякі меблі. Потім стягнув матрац і поклав його біля ляди. Спускаючись, підтягнув його просто на фанеру та обережно опустив ляду, так що матрац повністю прикривав вхід. Невибагливі хитрощі, але краще, ніж нічого. Поки хлопець спав, він сидів на ліжку й ножем при світлі ліхтарика вистругував дерев'яні фальшиві кулі, дбайливо підганяючи їх під порожні комірки барабана. Ножем вигострив кінчики, відшліфував їх сіллю, а потім пофарбував сажею, надавши кулям свинцевого кольору. Виготовивши всі п'ять, вставив їх у комірки, заклацнув барабан, а тоді повернув і оглянув револьвер. Навіть зблизька зброя видавалася зарядженою. Він поклав її поруч і підвівся, щоб помацати холоші джинсів, що парували над обігрівачем.

Колись у нього була жменька порожніх гільз, але їх втрачено разом з іншими речами. Треба було тримати їх у кишені. Навіть останню десь загубив. Гадав, що зміг би перезарядити їх гільзами 45-го калібру. Капсулі, мабуть, підійдуть, якщо їх витягнути, не зіпсувавши. Канцелярським ножем сточив би кулі до потрібного розміру. Підвівся і востаннє перебрав запаси. Потім прикрутив лампу, поки вона не згасла, поцілував хлопця, прокрався до свого ліжка і влаштувався під чистими ковдрами. Ще раз поглянув на цей крихітний рай, осяяний тремтливим помаранчевим світлом обігрівача, і нарешті заснув.

Місто залишили багато років тому, але вони все одно обережно пересувалися засміченими вулицями, і хлопець тримав його за руку. Проминули металевий сміттєбак, де хтось намагався спалити тіла. Вони б і не зауважили невиразне обгоріле м'ясо й кістки під вологим попелом, якби не обриси черепів. А так — жодного запаху. У крамниці наприкінці однієї вулиці у проході, заваленому порожніми ящиками, знайшли три металеві продуктові візки. Чоловік оглянув їх, вивільнив один з-під завали, а тоді сів навпочіпки, прокрутив колеса й покатав візок туди-сюди.

Можемо взяти два, сказав хлопець.

Ні.

Я теж можу котити один.

Ти розвідник. Ти маєш пильнувати.

А що ми з усім цим робитимемо?

Візьмемо, що зможемо.

Думаєш, хтось сюди прийде?

Так. Рано чи пізно.

Ти ж казав, що ніхто не прийде.

Я не мав на увазі, що взагалі не прийде.

Я хотів би тут пожити.

Знаю.

Ми могли б пильнувати.

І так пильнуємо.

А якщо прийдуть хороші люди?

Ну, не думаю, що на дорозі ми зустрінемо хороших людей.

Ми ж на дорозі.

Знаю.

Якщо хтось постійно пильнує, значить, він постійно боїться?

Ну, гадаю, щоб стати пильним, треба спочатку злякатися. Стати обережним. Сторожким.

А решту часу не боятися?

Решту часу?

Ага.

Не знаю. Можливо, варто завжди пильнувати. Якщо проблема виникає, коли її найменше очікуєш, то, певно, варто завжди на неї очікувати.

Ти завжди на неї очікуєш? Тату?

Завжди. Але інколи забуваю пильнувати.

Він посадовив хлопця на рундук під гасову лампу, дістав пластиковий гребінець та ножиці й узявся його стригти. Старався, тому на це пішло багато часу. Коли закінчив, огорнув синові плечі рушником, зібрав золотаве волосся з підлоги, витер йому обличчя і плечі вологою ганчіркою і приніс люстерко.

Вийшло гарно, тату.

Чудово.