Доторк

Стефан описав фотографії Барні («чоловіка з радіоактивним доторком!») на передньому газоні, який замахується свинцевою трубою, а з іншого кута фотографія будинку («Радіоактивна оранжерея!»). Також там були фото його батьків, що виходили зі своєї квартири в Гемтремку, одне фото батька біля вікна на другому поверсі в майці, очевидно, зняте на телеоб’єктив. «Син заразив батьків у Гемтремку!»

Сюжет цілком описував інцидент, здебільшого так, як його йому переповів Макс (він би їм не розповів; мабуть, викупили історію в когось із Центру досліджень), а також покроковий процес знезараження Елджина.

— Головне в сюжеті, — сказав Стефан, — здається те, що ти начебто судишся за мільйон доларів. Тут сказано: «Дотик Старка: скульптор перетворює радіоактивний пил на золотий!» Тут іще одне фото Карен у крамниці для мам, а знизу підписано: «Хлопчик? Дівчинка? Чи, може, мутант?»

— От же ж кровожери!

— Чому ти дав їм це опублікувати, Барні? Люди від такого вкрай оскаженіють.

— Кажу тобі: я до цього нічого не маю. — Він спробував пояснити ситуацію з репортером і фотографом, але насправді й не очікував, що брат зрозуміє.

Після того як Стефан завершив розмову, телефон знову задзвонив, але він не піднімав слухавку. Просто дав йому дзвонити. Знав, що то лише початок. Потрібно готуватися до хвилі анонімних дзвінків, погроз, бруду. І Барні здригнувся від спогаду про той останній раз: каміння у вікнах і сміття на газоні. Але цього часу, вирішив він, усе буде по-іншому, бо в нього є дробовик, і якщо вони щось затіють, він ним скористається.

***

Через два дні Барні отримав телеграму від лікаря Ліроя, де той просив зателефонувати йому в кабінет.

— У вас не працює телефон, — сказав лікар Лірой. — Намагався вам додзвонитися.

— Ми не беремо слухавку. — Барні розповів йому про дзвінки з погрозами, і Лірой відповів, що бачив статтю.

— Мені подзвонив директор Меморіальної лікарні Елджина. Сказали, що в них сталася помилка й для Карен не буде палати, коли настане час народжувати. — Барні відчув напад гніву, але лікар Лірой його заспокоїв: — На мою думку, насправді головне не розповідати їй про зміну й не засмучувати. Її не треба повідомляти про переведення. Багатьох моїх пацієнток беруть у Центральну лікарню Детройта. Скажемо їй те, що сказали мені: у лікарні просто немає місця.

— Але ви ж, бляха, добре знаєте, що це неправда. Та срана стаття злякала їх або хтось подбав і натиснув де треба.

— Навіщо злитися? Люди бояться того, чого не розуміють.

— То нам це терпіти до кінця життя?

— Про кінець життя не знаю. Знаю лише, що цю дитину треба ставити вище за зручність, справедливість і мораль. Звісно, ви маєте право гніватися, але я не маю права дозволити вашим почуттям перешкоджати безпечним пологам.

— Ви знаєте, що вона думає про міську лікарню Елджина. Там вона народилася, там лежала зі зламаною ногою, та й від нас це лише десять хвилин їзди. А в центр її сорок п’ять хвилин перти треба. Що, як дитина посеред ночі народиться? Що, як ми не дістанемося туди вчасно?

— Я не бачу інших варіантів. Нам краще буде там, ніж у ворожому середовищі. Послухайте, Барні. Чесно кажучи, я як міг сварився з директором. Знаю його багато років. Але я його розумію. Люди, які там працюють, і ті, які живуть поблизу, а також інші пари, що збираються там народжувати, — усі перелякані від думки, що Карен перебуватиме на тому ж поверсі чи навіть у тій же будівлі. Як тільки вони дізнаються, що вона там, ситуація може стати дуже небезпечною.

І чесно скажу вам: якби ситуація була хоч трохи нормальна, я б прийняв пологи у вас удома, але можуть виникнути ускладнення, які вимагають інших спеціалістів чи лікарняного обладнання. І так, я знаю, як ви цим засмучені, але що дасть, якщо ми вживемо всіх запобіжних заходів для пологів, які й без того будуть складні, а доведеться ще й мати справу з ворожими людьми? Хто знає, на що здатен якийсь чоловік, якщо уявить собі, що його дружина й дитина в небезпеці? Ні, я думаю, найкраще з ними не боротися.

Барні зрештою погодився, що, коли прийде час, вони поїдуть у центральну лікарню. Принаймні, як сказав лікар Лірой, там люди нічого про них не знатимуть.

Він дозволив лікареві Лірою пояснити Карен необхідні причини, і зайвих запитань вона не ставила. Домовилися про доступну палату в кінці грудня. Ще майже два з половиною місяці.

***

Були ще дзвінки, спрямовані, як здавалося Карен, лише на те, щоб залякати. Вона більше не сміла піднімати слухавку, це робив Барні. Він відповідав на дзвінок, через кілька секунд його обличчя напружувалося, наче він чогось чекає, і Карен знала, що людина на іншому кінці дроту мовчить. Але здебільшого бувало, що його обличчя червоніло, ніби він хотів розтрощити апарат, тоді вона здогадувалася, що людина говорить непристойності.