Драматичні твори

Постать. Геть проклятих самовільців! За віщо він звільнив мене? Геть усіх начальників!

Цензор. Та тихше-бо, товаришу, не кричіть. Хто вас звільнив?

Постать. Віце-губернатор... бодай він здох, проклятий.

Френч (задоволений). Ну, конешно! Я так і думав, у нас цього не буває.

Цензор. Я тобі порепетую. Роззявив пельку! Звільнили, значить треба було. Геть! (Пхає його назад.)

Кілька голів виринають знов.

Г о л о в и. Геть самовільство! Геть бюрократизм та тяганину! Геть бюрокра...

Обидва (махають на голови). Кш. Годі.

Г о л о в и. Геть цензорів!

Обидва кидаються на голови і пхають їх униз.

Обидва. Дійсно, що це вже занадто. (Виходять обидва.)

Цієї хвилини галас більшає і два чорти витягають з безодні розкуйовджену жінку у звичайному міському вбранні, у хустці.

Чорти, Ходім, ходім, знатимеш, як хуліганити.

Фанфаріель (виходить з правого боку). В чім річ? Хто це така?

Чорт. Та ось ця громадянка увесь час хуліганить, просто нічого зробити не можна, збудоражила всіх пасажирів.

Фанфаріель. Та що вона, б’ється, чи що?

Чорт. Та ні, не б’ється, а дурощі каже, хуліганить.

Хатня хазяйка. Я не фуліганила, це вони самі.

Фанфаріель. Та що ж вона, нарешті, робить?

Чорт (у розпачі.) Нічого не робить, вона сміється! її, зволите бачити, посадили в киплячу смолу, а вона тільки сміється, у вас, каже, вроді ліманад — одразу ревматизм вилікували. Інші грішники сміються, просто всіх деморалізує.

Фанфаріель (здивований). Та хто ж ви така, що не боїтеся жодних мук?

Хатня хазяйка. Я? Я домашня хазяйка. Помилуйте, товаришу чорте, в чому діло, хіба я фуліганю? Я тільки кажу: «слава тобі господи» (чортів корче), нарешті-то я одпочину. Ні дітей, ні кухні, ні білизни не треба прати, ні п’яного чоловіка немає, і на базар не треба ходити, ні в чергах не треба вистоювати, ніяких турбот, та це просто рай!

Фанфаріель. Пустіть її, видно, її нашими мордуваннями не злякаєш, нехай так гуляє. Ідіть, громадянко, ви вільні.

Цієї хвилини чути страшенний гуркіт, на сцену вбігає Марко, кілька чортів женуться за ним.

Марко. А, нарешті-то. (Озирається.) Де Сатана? Зараз же подати мені мої накладні! (До Фанфаріеля.) Ви хто? Потурбуйтеся зараз же мене відпустити, армія не може чекати.

Фанфаріель. Тихше, громадянине, ваші накладні, певно, у нас, але я мушу перше доповісти головному правителеві нашої канцелярії.

Марко. Зараз же подати мені ордер на вагони! Я вам покажу, як розводити бюрократизм та тяганину. (До чортів.) А ви чого очі повилуплювали? Нащо дозволяєте знущатися з себе всякій сволоті?

Фанфаріель. Товаришу, я ж вам кажу честю.

Марко (не слухаючи, до чортів). Ви самі винні, що з вас знущаються, що вас визискує всяка сволота,— вас примушують працювати по 18 годин, ви не маєте жодного дня відпочинку, вам не дають можливості культурного розвитку. А чому? Тому, що ви розпорошені, роз’єднані, затуркані. От якби ви були організовані, якби у вас було могутнє професійне єднання.

Фанфаріель. Ну, добре... Я зараз же проведу вас до цариці — тільки залиште бешкетувати. Адже ж тут пекло, а не майдан.

Марко. Ну, добре, я кінчу іншим разом, ходім.

Обидва виходять.

Чорти (гомонять поміж себе). І справді! Як це можна! Працюєш, як проклятий, цілий день. Хоч би на землю пускали.

Чорти розсідаються купками по всьому пеклу. Дехто вартує з правого боку

кону.

Хламушка з Марусею, закутаною в чорну хустку, виходять зліва і йдуть через кін, але біля правого боку вартові чорти перепиняють їм дорогу.

Вартовий. Тобі чого? Не можна.

Хламушка. Як-то не можна? Кондуктор який знайшовся! Я, може, під международним вагоном їздив, під вагоном-рестораном їздив, а він...

Вартовий. Забирайся! Не можна.

Хламушка. Ну, що тут робити. (До Марусі.) Нам би, розумієш, тільки тут пройти, далі вільно... гм... (Озирається.) Хоч би ж... (Радо.) А стривай, стривай, почекай тут, онде моє знайоме чортеня. (Біжить до невеликого чортеняти і хапає його за руку.) Слухай, товаришу, як би нам тут пройти?

Чортеня. Нічого не поробиш. Багато народу.

Хламушка. А чи не можна зробити які-небудь збори, чи що? Ось як у нас у Козятині як зробили одного разу збори на станції, то поки збори йшли, наша братва чисто весь буфет очистила.

Чортеня (озирається). Збори?.. А чого доброго. Ану, почекай. (Підходить до одного з чортів зліва, «Рудого».)

Драстуйте. пане Рудий. Чи вас це я бачу? Щось вас давно не було видно.

Рудий. А, це ти, Помидорко. Так, так, не було. Я тільки-но повернувся з командировки, був, розумієш, на Юпітері, Марсі, щойно з комети. Ну, а ти що? Учишся? Перейшов?

Чортеня (зніяковіло чухає потилицю). Та... знаєте...

Рудий. Невже не перейшов? Погано, погано, мабуть, знову футбол.