Драматичні твори

Марко. Пробачте, царице, але я вимагаю повернути мої накладні та мої вагони. Ми не можемо більш чекати. Я прохав честю, але вони тільки знущаються. То заповни анкету в півтора аршина, потім треба довідку, потім не можуть знайти нумера в журналі, а потім канцелярія закрита,— приходь взавтра.

Ліліт. Заспокойся, Марку. Твої накладні у мене, і ти їх зараз одержиш, присягаюся цією золотою туфлею, знаком любові мого повелителя Сатани. Але в пеклі свої закони, і ти мусиш їх поважати. Твої накладні у дванадцятої жінки зліва, якщо ти не помиляєшся в лічбі, вони твої — і жінка, й накладні.

Марко. Мені не треба ваших баб, нам ніколи з ними вовтузитись. Дайош накладні, і годі!

Ліліт (сміючись). Але інакше не можна, ти мусиш взяти і накладні, і жінку, або не дістанеш нічого.

Марко. Це вже виходить примусовий асортимент — навантага, як у нас у Вакоті. Видно, багато у вас цього краму. Ну, то нічого робити, згода. З якого боку починати?

Ліліт (сміється). З лівого, р Марко (підходить до ряду жінок і починає лічити). Раз, два, три, чотири.

Жінка. Стривай, Марку, невже ж ти не хочеш мене поцілувати?

Марко. Не приставай. Три, чотири, п’ять, шість.

Друга. Марку, Марку, подивись, які в мене чудові очі, ти й не бачив таких.

Марко. Не перечеплюй, осади назад! Сім, вісім, ф-фу, дев’ять, десять.

Третя. Марку, я хочу тебе поцілувати.

Марко. Я тебе так поцілую, одинадцять, дванадцять... Ф-фу, здається, доліз. Але ж ні, ага (згадує). Це тільки вимовляється дванадцять, а пишеться тринадцять. (Він рішуче хапає за руку тринадцяту жінку.) Ось!

Глухий гомін перебігає в юрбі'.

Ліліт (підводиться). Ти добре рахуєш, Марку. Мабуть, непогано у вас навчають по ваших школах.

Марко. Та нічого собі, це у нас в касарні.

Ліліт (з досадою). Ну, то дай йому його накладні!

Жінка простягає Маркові папери.

Марко (хоче взяти, але ніяк не потрапить). Що таке! (Тре очі.)

Регіт.

Марко. А бодай вас! Здумав! Треба лівою рукою. (Одразу хапає папери лівою рукою І з тріумфом підіймає вгору.) Маю!

Глухий гомін.

Ліліт. Віншую тебе, Марку, можеш дістати свої вагони на станції, але ще одна дрібниця — ти мусиш вибрати собі проводирку з цих жінок. Тільки дивись, шукай земну дівчину, бо наша, пекельна, не знає звідси дороги.

Марко. Ще перешкоди. Але добре. (Про себе.) Знаю, пекельні це ті, що не моргають. (Підходить до жінок І починає дмухати їм у вічі ТІ з реготом розбігаються, нарешті він хапає одну за руки.) Є! Маю! Справжнісінька наша, прямо з Пирятина²⁸!

Ліліт (сходить із своєї естради і наближається до Марка). Ще раз віншую тебе, мій Марку, я бачу, що більшовики справді вміють допнутись того, що їм треба..: Иу, що ж... Іди, я тебе більш не затримую. Або, може, хочеш залишитись у мене? (Зазирає йому у вічі.) Подумай... Ліліт зуміє примусити тебе забути все на світі.

М_арко. Дякую, царице, але у нас є така приказка: «Скінчив справу — йди».

Ліліт (сміється). Так, я знаю — «котись ковбасою» і «рукопожаття відміняються». (Зітхає.) Ну, що ж, не можна нелюба любить. Іди. Ну, то випий хоч чарку на дорогу. (Бере золотий келих з таці, що їй подають.)

Марко. Чарку випити можна. (Бере келих і підіймає вгору.) За Червону Армію! (Вихиляє одразу.) Прощавай.

Ліліт. Прощавай, Марку. (Пильно дивиться йому в очі.)

Марко (тре чоло).Ьуъа\і... Щось я хтів... (Рішуче повертається і йде наліво.) Щось у мене неначе в голові...

Жінки (перепиняють йому дорогу). Пароль? Скажи свій пароль!

Марко. Пароль, який пароль? А, пароль. (Тре чоло.) Червона Армія — ні, гвинтівка — ні, вагони — ні. Невже забув... (Зупиняється і робить кілька кроків назад.) Що таке...

Ліліт (наближається до нього). Ну, що ж, мій любий лицарю, ти хотів що-небудь у мене спитати?

Марко. Слово! Я забув моє слово!

Ліліт (бере його за обидві руки і, затягаючи до свого трону, каже, а потім співає з переконливою пристрастю). Ти забув своє слово? Не сумуй, мій Марку, не варто жаліти.

Марку, Марку, всі слова на світі І даремні, і пусті.

Хто забув, не варто їх жаліти,

Не жалій і ти...

Ах, чи є ж таке на світі слово,

Щоб тебе не зрадило в житті,

Щастя, труд, захоплення любові,,.

Всі слова... нікчемні і пусті.

Не сумуй, що ти забув навіки Слово те, що ключ для вороття.

Тільки тут ти можеш зрозуміти Всі розгадки, щастя і життя.

Я, дружина першая Адама,

Знаю тайни неба і землі...