Драматичні твори

Навіщо ж ти, безумцю ненажерний,

Свою любов на славу проміняв?

Нащо вона — та грамота тобі?

Верни її - і завтра ж будеш вільний.

Свічка

І справі край? Звільниш мене, та й квит? Погано ж ти рахуєш, воєводо,

Коли життя за грамоту даєш.

А хто ж мені поверне ту надію,

Пошану ту, що я колись беріг В моїй душі до того привілею,

До слів отих брехливих і гучних?

Адже ж йому ми вірили, як сонцю, Гадали ми, що хай лише до нас Повернеться ця грамота князівська,

Як раптом світ засяє по хатах,

І зникнуть всі притуги і насильства,

І радісне народиться життя.

І ось коли, коли б вона мені Належала, ця грамота зрадлива,

То дурно б я тобі її шпурнув,

Ще й плюнув би на привілей брехливий І викупу за нього не схотів!

Та не мені — а цілому народу Належить ця примара золота,

Що за її боровся, як за правду, Пригнобленням і потом заплатив То не тобі ж її у нас купити,

Хоч би життя за неї обіцяв!

Ольшанський Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!

Воєвода

Так ось яка твоя, виходить, правда:

Вже не мене, а князя ти образив,

І все ж таки тебе не покараю Лиш грамоту князівську поверни.

Кезгайло (зривається з місця й підходить до Свічки)

Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,

Тій грамоті — не варті всі вони Такого хлопця гарного, як ти!

Воєвода Кезгайло, геть!

Мовчиш? Не хочеш зради? Ну, то іди! Та добре подивись В останній раз на ці свічки, бо взавтра Займеться не для тебе день новий.

Свічка

Хоч не мені — для вільного народу Колись зоря займеться світова.

Кезгайло (хапає його руки)

Отямся, хлопче! Душу всю мені Ти зворушив одвагою своєю.

Свічка

Спасибі, рицарю...

Воєвода

Кезгайло!

За вікном чути сурми, що виграють зорю.

Ну, ТО що ж?

Цю грамоту повернеш ти мені?

В останній раз тебе питаю.

Свічка

Ні!

Сурми помалу стихають.

Воєвода

Ведіть його!

Козека і вартові виводять Свічку.

Кезгайло

Вельможний воєводо,

Сурмить труба Час замок закривать.

(Бере свою кирею і йде до дверей )

Воєвода

Бекети всі уважно перевірить.

Підсилить варту. Жодної душі До замку не пускать. Опріч жіноь Та отого вірменського купця.

Кезгайло Зроблю я все.

(Виходить.)

Козеліус (наближається до Воєводи стиха)

Дозволь тобі, мій пане, Порадити. Не слід би Свічку тут...

І небезпечно в замку залишати Бо є такі... прихильники.

Воєвода

Ага,

Я зрозумів. Іди і накажи,

Щоб зараз одвели його в в язницю,

Що в Порубі.

Ольшанський

(підводиться)

Я сам це накажу І одведу його з моїм загоном Під вікнами моїми це якраз.

І сам його тюремником я буяу

Воєвода

Гаразд! Іди! А ти пиши декрет,

Щоб Свічку завтра вранці яко татя Повісили на Житньому торгу.

IV

Увіходить Кмітич. Ольшанський тим часом вийшов. К М І Т И Ч

Пан воєводо, в місті неспокійно. Хвилюється Подольє — всі цехи Нечуваним обурені насильством.

Що робиш ти? Як міг ти допустить,

Щоб на весілля, наче татарва,

Без сорому твої вдирались слуги?

За що схопив ти того зброяра?

В чім винний він? Що встав проти наруги, Що сміливо обстав за ті права,

Які сам князь киянам дарував!

Воєвода (розлючений, стукає кулаком об стіл)

Тут я закон, і князь, і воєвода,

Не табір тут козацький на степу,

Де кожен кмет свій голос має в раді.

Тут я один сам знаю, що роблю.

V

Хутко входить схвильована Г і л ьд а й одразу кидається до Воєводи. За нею йде хмурий Кезгайло.

Воєвода Хто там? Сюди не можна!

Г і л ь д а

Час не жде.

І дозволу не можу я питати,

Коли людина гине при очах.

Воєвода

Безумна ти!

Г і л ь д а

Не дивно й збожеволіть В катівні цій. Як міг ти засудить Його на смерть — на страту?

Воєвода

Замовчи!

Г і л ь д а

Не замовчу Не суд це, а злочинство!

Карать не можна на смерть лиш за те,

Що на весіллі свічки засвітили,

Що смілива людина голос свій За вільності громадські підняла!

К м і т и ч

Своїм не вірю вухам. Свідку ти На горло засудив?

Г і л ь д а

Коли його Скараєш ти — я завтра ж напишу До князя лист.

Воєвода

(накидається на неї з кулаками)

Безглузда слюсарівно!

Та я тебе на місці...

К м і т и ч (заступає її)

Схаменись!

Не руш її. Не досить ще ганьби?

Воєвода

А, заколот! Геть звідси, бунтівник!

Тебе самого зараз я схоплю.

Рицарі схоплюються і виймають мечі.

Хапай його! На місці вбити кмета!

К м і т и ч

Не схопите. Короткі, мабуть, руки,

Щоб ватажка козацького схопить.

Воєвода

Побачимо, чий буде верх...

(До Гільди.)

А ти

До кляштора негайно виряджайсь,

Молитись там і каятись ти будеш,

Поки химер не збудешся своїх.

Пан писарю, негайно напиши В кѳнвент домініканський, до абата,³⁸ Отця Ієроніма, що його Ми просимо прийнять дружину нашу.

Козеліус уклоняється й береться писати.

А ти, Козеко, зараз одвезеш Вельможну пані в кляштор на Подольї.

Г і л ь д а

Корюсь насильству, бо нема в Литві Вжх? рицарів, щоб меч свій підняли За жінку та за правду.

Кезгайло виривається вперед і виймає до половини свій меч із піхов.

Воєвода

(грізно)

Геть, Кезгайле!

Ти комендант. Про присягу забув?

Кезгайло в розпачі вганяє меч назад і з горя вихиляє кубок.

К М І Т И Ч

В Литві нема, а на степу ще є.

Не в золоті, не в криці, як оці,

А в свитах драних рицарі одважні.