Драматичні твори

Що в Порубі на Житньому торгу,

Тоді, клянусь вогнем живим і вільним,

Живий і вільний буде твій Іван.

Коли ж загасне свічка — значить, так Судила доля, і тоді умре,

Тоді умре твій милий, бо не можу Я вирок Праурими скасувать.

Козеліус подає Воєводі грамоту з печаткою, він підписує. Потім бере з підлоги пустий ліхтар і подає його дівчині разом з наказом. Та мовчки бере.

Тепер іди. Бери оцей ліхтар І цей наказ іди, змагайся з вітром,

Нехай тебе Праурима захистить Буря стрясає стіни.

Рицарі

Ну й вигадав! Ну й загадав мороку Хай донесе. Попробує нехай В такую бурю донести.

Мовчіть!

Це вирок Праурими.

Кезгайло (виступає вперед)

Це знущання!

Знущання це безбожне. І з кого ж!

З голубки тихої, що, подивись,— прийшла Намучена, в сльозах, в убранні шлюбнім,

А ти її на муку шлеш, на глум,

Щоб перший драб її схопив та скривдив І свічечку цю лагідну одняв!

Воєвода

Мовчи, Кезгайле!

Кезгайло

Годі вже мовчать!

(Підходить ще ближче до Меланки.)

Іди відсіль. Іди, моя голубко...

Куди своє ти горе принесла?

В звіряче лігво, де твою журбу Та біле пір’я в шмаття розірвуть.

Меланка

О, ні! О, ні, мій рицарю, не бійся...

Цю свічку я — побачиш — донесу.

Чи можу я не донести її,

Коли вона життя мого Івана!

Що кажеш ти? Чи є ж такая сила,

Щоб свічку цю у мене загасила?

З моїм життям, з моїм життям хіба!

Кезгайло мовчки приладжує її свічку в ліхтарі, потім закутує ТІ в кирею.

Воєвода

Ось бачиш, мій Кезгайле маловірний,

Ця дівчина сміливіша за тебе.

Меланка Прощай, мій пане... дякую тобі.

(Виходить.)

Кезгайло хапає свою кирею і біжить до дверей.

Воєвода Назад, Кезгайле!..

Кезгайло (виймає меч)

З нею я піду! Воєвода Ні кроку далі! Зупиніть його!

Рицарі виймають мечі й заступають Кезгайлові дорогу.

Чи п’яний ти, чи присягу забув?

Кезгайло вергає меч иа землю.

Кезгайло Так, я забув, що драб я, а не рицар...

Воєвода

Авжеж п’яний... Замкніть його на вежі, Аж поки хміль рицарський не пройде.

Кезгайла виводять.

Тепер нехай турботи всі мовчать -Панове, знов до кубків і дівчат!

Рицарі

Хай буря бушує, хай кубки дзвенять — Цілуймо, цілуймо, цілуймо дівчат!

Завіса.

ДІЯ П’ЯТА

Недалеко від Магістратського майдану на Подолі. Вузькі криві вулиці. Ліворуч — на першому плані — ганок Воскрссенської церкви. Темна й буряна

осіння ніч.

І

Кілька міщан і ремісників крадькома збираються купками в темряві.

— Хто тут?

— Свої...

— Це ти, Передерію?

— Ну й хвища, хай її!

— Ну, що ти чув?

— Це ковалі? — Вони.— Хто бачив Чопа?

— У Пріськи він — забрала до себе...

— Живий?

— Живий. Нехай тепер шукають...

— А Свічка де?

— Гнобителі... Кати!

— Чи був хто в замку?

— В замок не пускають. І замкнуті всі брами цілий день.

І Магістрат замкнуто... Варта скрізь.

— Мене самого мало не схопили...

— Балабуху схопили...

І Шпака.

— Та доки ж нам терпіти цю наругу!

— Товариші — нещастя... Свічку вже Засуджено на горло...

— Де ти чув?

— Коляндра чув.

Невже ж ми це допустим!

— Й Меланка зникла. Мабуть, і її Проклятії схопили душогуби.

Передерій

Невже ж ми це, товариші-брати,

Невже ж ми це допустим, щоб його,

Щоб кращого у нас згубили брата?

Коли скарають Свічку, то яка ж На нас паде неслава і ганьба!

В с і

Цього не буде! Краще всі тоді Загинемо, а Свічки не дамо!

Капуста

І де ж воно це видано таке,

Щоб за весілля страчувать людей...

Нащо вже був немилосердний рицар Мартин Гаштольд... запеклая душа,⁴⁰ Людей карав... А щоб весілля —ні,

З весілля він нікого не хапав...

Мелася... люба... свічечка ясна...

Недовго ж' нам світила ти, жаданко...

Згасили радість нашу і твою...

В с і

Товариші! На визвіл! Не дамо,

Щоб сором наші голови укрив!

Чіп, голова йому зав’язана, в руках величезна дубина. За ним П р і с я.

Ч І П

Кого лупить? Кажіть — кого товкти?

В с і

Чіп! Чіп прийшов!

Та тихше-бо, дурний.

Ч і п

Ну, то ходім! Чого ж ви тут ждете?

До зброї всі! Трощіть катів проклятих!

На визвіл Свічки! В замок всі гуртом!

П р і с я (чіпляється за його руку)

Василечку! Мій любий! Схаменись!

Тебе ж шукають... в тебе ж голова Поранена...

Ч і п

Це буде їй похмілля!

Товариші! За Свіччине весілля!

В с і

За Свіччине весілля! Хай його Навік запам’ятають душогуби!

— Товариші! Дозір! Дозір іде!

З-за рогу виходить загін жовнірів із смолоскипами. Передерій

Товариші, всі тихо по хатах.

Хай кожен цех напоготові буде На перший поклик линути на бій.

В с і (тихо)

Ніхто не спать!

Чекати гасла!

Чіп

А гаслом буде «Свіччине весілля».

Дозір підійшов.

О С М Н И К Гей, хто тут е! Всі зараз по хатах!

П р і с я (відтягає Чопа)

Василечку, Василечку, тікай,

Тебе ж побачать.

Чіп

От лиха година!

Попався дівці в лапи.

О с м н и к

Розходись!

Бо зараз всіх в хурдигу заберу.

В с і

(один одному тихо)

За Свіч-чи-не вс-сіл-ля...

Осмник

Розходься!

Юрба зникає в* темряві. Жовніри проходять далі.

II

Пусто. Темно. Вітер з завиванням проноситься по вузьких вулицях. Чути кілька тихих далеких ударів дзвона. З лівого боку увіходять Ольшанський і Коз е л і у с.

Ольшанський

Та це ж безумство! Свічку відпустить, Бунтівника одвертого, що завтра ж На замок ціле місто поведе!

То де ж вона? її ти бачив?

Козеліус

Ні.

Я стежкою коротшою побіг,