Драматичні твори

Меланка

Намучена і скривджена од всіх —

Повік твоєї ласки не забуду.

(Виходить ліворуч.)

Г і л ь д а

І знову він... Яка химерна доля З цим зброярем мій шлях переплела...

Ну, що ж... Веди... без щастя, без любові До кляштора нарешті я дійшла...

Любов? її згасила... бо не смію Своїм огнем ту свічку запалить,

Що іншою любовію горить...

І в кляшторі замкну мою надію...

Виходять всі троє праворуч.

Через якусь хвилину з лівого боку вбігає .сполохана Меланка. Меланка

Куди ж тепер... Там він. Там він, цей князь. Сюди іде... він кинувся за мною.

О, краще смерть, ніж стрінутися з ним!..

Куди ж сховатись?..

(Біжить до церкви й притуляється грудьми до дверей, ховаючи ліхтар і своє обличчя.)

Тут... отут в кутку...

О, заступи мене, святая діво!

У ту ж мить вбігає Ольшанський.

Ольшанський

Сюди вогню! Світіть в усі кутки!

Увіходить ціла процесія: четверо жовнірів із смолоскипами, Козеліус із пергаментом у руці, двоє катів у червоному вбранні, з мотузками, молотками та якимись кліщами.

Ольшанський (вихоплює смолоскип у жовніра і починає оглядати всі

кутки.)

А, ось де ти, голубко, притаїлась!

(Повертає смолоскип жовнірові і підходить до Меланки.) Ну, то чого ж, чого ж ти так тремтиш,

Чого злякалась, пташко полохлива?

Тобі я зла не мислю... лиш мене Послухай ти...

(Бере її руку.)

Навіщо тут вночі Блукаєш ти, дитино нерозумна?

Ходім в мої палати, я тебе Зогрію, заспокою.

Меланка Од і йди!

Не смієш ти затримувать мене!

В мене наказ і пропуск воєводи!

(Виривається.)

Він наказав, щоб Свічку зараз...

(Бачить катів і кричить вражена.)

А!

(Біжить на вулицю і зараз же вертається до Ольшанського, вже сама хапаючи його за руку.)

Хто це такі! Куди ти з ними йшов?

Не смієш ти! Ні! Ні! Скажи, що ні!

В мене ж наказ — помилування Свічці —

І цей вогонь, дивись, я донесла.

Чого ж мовчиш? Чого мовчиш!

Ольшанський

Сама,

Сама мене ти слухать не хотіла...

Спізнилась ти з помилуванням!

Меланка

Ні!

Ольшанський І Свічку я скарати зараз мушу.

Меланка

Неправда це! Брехня! Не властен ти Накази воєводині ламать.

Злочинство це. Я зараз побіжу До замку 'знов. Я зараз.

Ольшанський (до жовнірів)

Гей! Рушай!

Негайно все до страти наготовить.

Жовніри, кати й Козеліус рушають ліворуч.

Мела н к а (ставить ліхтар і в розпачі біжить за ними)

Стривайте! Стійте! Помилився князь...

(Кидається до Ольшанського.)

О, не жзртуй так люто — накажи,

Щоб зараз же... ти ж бачиш... ось наказ.

Ольшанський Рушай вперед! Я зараз сам прийду.

Процесія виходить ліворуч.

Меланка

Ходім мерщій, ти ж бачиш, ось наказ... І свічкЗ ось... ти, може, не читав... Тепер ти бачиш... Випусти ж, благаю, Жаданого, єдиного мого.

Ольшанський

Безумная! Невже не розумієш,

Що й Свічку я для того захопив,

Щоб за нього купити те єдине,

Без чого жить не можу я... тебе!

Ага! Тремтиш? Нарешті зрозуміла!

Меланка ( відсахнулась )

Не вірю я! Не вірю, щоб таку Безбожную ти ціну захотів.

О, змилуйся! Невже не досить муки,

Не досить мук сьогодні я знесла?

О, пожалій!

Ольшанський

Не пожалію — ні.

Я гину сам — нема такої плати,

Щоб я не дав за тебе сатані.

А ти свою щось дуже ціниш муку.

Не мука це, коли об дикий терен Подерла ти весільний свій убір Або в багні задрипала його —

Не мука це. Ти серце пошматуй Об колючки.

Меланка (ламає руки)

О, як пошматувала...

Ольшанський

Дівочу честь за милого життя Не пожалій в болоті закалять!

Ага, тремтиш!

Меланка (падає навколішки\)

О, змилуйся, благаю!

Ольшанський

Даремно все. Мовчить моя душа,

А в пристрасті немає милосердя.

Рішай мерщій. За хвилю буде пізно.

Якщо зі мною зараз не підеш,

. Клянусь тобі — зорі він не побачить.

(Хутко йде ліворуч.)

Меланка О, постривай!

(Ламає руки.)

О боже, що ж робити!

Туди на глум... на сором... То невже ж

І вище хмар- нема святої правди?

(Ревно плаче, впавши на землю.)

Ольшанський (з кінця вулиці)

В останній раз питаю — чи підеш?

Вже стукає сокира, що цвяхи Останні на помості забиває.

Меланка (зривається на ноги)

Ні, ні, стривай!

(Хапає ліхтар.)

Ольшанський

Сурмить труба.

Меланка

Я йду!

(З диким криком пустилася за Ольшанським.)

Обоє зникають ліворуч.

IX

З правого боку вертаються ті самі ченці, що знайшли-таки свою дівчину. Тримаючи її з обох боків під руки, приятелі йдуть собі в доброму гуморі, наспівуючи й хитаючись.

Обретохом убо СИЦЄ Оний злачний вертоград,

І появше там дєвіцу,

Суньмо весело назад.

Тщетно оную шукали В кушніра ми во дворі —

Лиш макітри постраждали,

Суть-бо злобні кушніри.

А в мене одна пошана,

Що рибалки, що кравці,—

В кушніра не ночувала,

Встану, мабуть, у ченців.

Нинє убо побєдіхом,

Нечестивих кушнірів,