Пасажирська кімната на невеличкій залізничній станції. Два вікна, канапа, стіл. Годинник. Ліворуч — двері з написом «Дамська кімната», праворуч — «Вхід». Літній вечір. За вікнами зеленкуваті станційні вогні. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапі, попиває чай; виймає з футлярів і знову ховає багато різноманітних годинників. Це худорлявий, невизначеного віку, елегантно одягнений пан. Права щока пов’язана червоною шовковою
хусткою.
За вікнами звичайні станційні звуки. Миготять вогники, гучно лунають
гудки паровозів.
І
Входить Юркевич, молода людина років 25, а за ним носильник вносить і становить на підлогу чималенький таки чемодан, добре запакований у парусину і зав’язаний вірьовкою.
Юркевич. До Москви білет другого класу і плацкарту.
Носильник. Каси ще не відчиняли. Багажу здавати не будете?
Юркевич. Ні, ні, чемодан я візьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?
Носильник. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За півгодини, якщо не спізниться.
Карфункель
Юркевич. Даруйте — свіже повітря!
Карфункель. Повітря, повітря! Зальбадерей! Без-глюздий балакня. Повітрю і дурням двері завжди відкриті. Зачиняль двері! Я застудилься, чуєте?
Юркевич. Бог з вами — надворі така спека!
Карфункель. Спека, спека... Я вам казав, що я хворий? їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний біль. О-о-о-у, проклятий країна! Вічний простуда, вічний зубний біль. У-у-у!
Юркевич. Вибачте, будь ласка, я не знав.
Карфункель (
Юркевич. Дуже приємно. Юркевич, учитель гімназії, трохи літератор. Значить, ви німець, таємний радник — о, це великий чин!
Карфункель. Справа не в назвах, а в суть. Моя спеціальність — час. Дзигарі, годинники, механізм...
Юркевич. О, то ви, значить, механік... майстер, що робить годинники? А я думав...
Карфункель. Зальбадерей! Годинники роблять ремісники, дурні, що не бачать далі свій ніс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розуміє життя — життя і його механізм. Га!
Юркевич. Пробачте, я не хотів вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак...
Карфункель. Робити годинники... Зальбадерей! Для кого — для дурнів, що не вміють рахувати час? Ох-ох-ох!
Юркевич. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг — просто хоч плач. І знаєте, що мені допомогло? Краплі! Був я якось в одних знайомих на селі — і ось один старенький лікар порадив мені приймати краплі. То можете собі уявити — від однієї краплі неначе рукою зняло. Це якісь стародавні і дуже міцні ліки — здається, беладонна, гвоздична олія, опій, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. І знаєте— це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навіть в дорозі ніколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.
Карфункель
Юркевич
Карфункель. В шкатулці? О, чудово! Дуже прошу вас, мій любий друже, один тільки крапля!
Юркевич
Карфункель. Абер благаю вас, мій шляхетний, молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!
Юркевич
Карфункель. О-о... ой... який страшний біль! Благаю вас, мій любий пане, майн зюссер гер... якби ви знали, який це жахливий... о-о-о!.. який... у-у-у!
Юркевич. Але ви розумієте, що це неможливо? Тепер розв’язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрію. Через півгодини останній поїзд на Москву.
Карфункель. У... у... о! Один крапля!
Юркевич. Та ви чули — останній поїзд на Москву. А якщо я завтра вранці не буду в Москві, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стільки мріяв!
Карфункель. Париж? Ви їдете в Париж?