Драматичні твори

Та ну тебе... Стривай. Знайшли! Вона! (Біжить до Меланки й хапає її за кирею.) Є дівчина! Та ще яка красуня.

Ще з ліхтарем. Якраз з Капернаума! Ну, то веди ж скоріше нас до себе,

В Капернаум солодкої утіхи.

Фока

(обіймає її з другого боку)

А поки що — сладчайше поцілуй.

Меланка (відштовхує Фоку)

Геть, блудники, ледаща довгополі!

Не сором вам чіплятись до дівчат?

Штовхає Симеона, той падає, сама тікає вглибину.

Фока

Оце тобі Капернаум солодкий!

Симеон Єго же й ти, здається, воспрія?

Фока

Ну й халепа! Невже на цілий Київ Не залишилось жодної повії?

Чи бурею куди їх занесло?

Симеон

Стривай, я здумав. Ось в чому причина!

Не в кушніра, а в бондаря вона —

Ходім мерщій. Тепер я пам’ятаю.

(Тягне його знову праворуч.)

Фока

Е, ні, стривай. Це зовсім інша річ.

У кушніра, бач, легкий причандал,

І то макітри наші постраждали.

А в бондаря залізне все: струги,

Уторники якісь там, молотки,

Як дасть раза — то вже амінь, не встанеш.

Симеон

О маловірний! Та навіщо ж він Даватиме? То ж бондар — не кушнір.

Ходім мерщій.

Фока

Е, ні, стривай, коли ж

У бондаря... такі, бач, молотки...

Виходять обоє.

Мела и к а (вертається)

Пропало все — погаснув мій ліхтар...

І що ж тепер... і що ж тепер робити...

Кого благать... кого? Одна вночі,

Беззахисна, безсила, безпорадна...

Розчавлена надсильним тягарем...

(Сідає на церковних сходах і плане.)

0 боже мій! За що даремну муі<у На мене ти, нещасную, поклав?

За що ж мене довів ти до розпуки,

Навіщо путь тернисту я пройшла!

Чи для того ж в борні я знемагала,

Чи для того мій огник берегла,

Щоб він загас, а я отут упала

1 втратила надію всю мою...

Нема в тобі ні правди, ні жалю...

(Завмерла в безвихідній тузі.)

Зглибини виходить якийсь поважний, гладкий городянин у довгому сукняному кожусі, з засвіченим ліхтарем у руці.

Меланка (придивляється )

О боже мій... Невже... невже вогонь...

Невже вогонь мені ти посилаєш...

Так... так... ліхтар...

( Підводиться.)

О, тільки б не дозір...

Ні, ні... це так...

(Метнулася назустрін.)

Добривечір, мій пане!

Дозволь огню у тебе попрохать.

Спізнилась я і заблудила трошки.

Городянин спиняється і, піднявши вгору ліхтар, дивиться суворо на Мела н ку.

Городянин

Геть, одчепись, лахудро безсоромна! .

Як смієш ти до чесних громадян На вулиці зухвало так чіплятись!

Іще вогню їй треба! Подивись Попереду, до чого ти подібна.

По всіх ярах качалася в багні.

Геть, проклята!

(Замахується ціпком.)

Бо так тебе огрію,

Що без огню в болото полетиш.

(Проходить.)

Меланка з жахом кидається в свій куток і ревно плаче.

Меланка

Ще не кінець... Ще, мабуть, не до дна Свою весільну випила я чару...

(Застигла в німій розпуці.)

VII

Зглибини виходить хмурий Ко з ека, що веде до кляштора закутану в хутряну кирею Гільду. Позаду слуга несе ліхтар.

Гільда

Далеко ще? Чи скоро той Конвент?

Ти, мабуть, сам дороги тут не знаєш.

Козека

То не моя причина, що вночі Проїхати не можна в цих завулках І коні там загрузнули в багні.

Тепер вже близько.

Гільда

Тихше. Постривай.

Хтось плаче тут... чи жінка... чи дитина. Здається тут... Дай світло — посвіти.

(Схиляється над Меланкою.)

Якась нещасна...

(Доторкується до її плеча.)

Слухай-но. Хто ти?

Чого ти тут, сердешна, притулилась?

Меланка опам’яталася й дивиться на неї нетямущим поглядом, не підводячись, проте, з місця.

Меланка

О, не жени... О, не жени, благаю.

Мене весь час тут мучили... кляли,

Знесилена, здрімалась я... на мить,

Бо згаснула... бо згаснула надія...

Г і л ьд а

0 дівчина нещасна!

К о з е к а

Це ж вона!

Це ж Свіччина Меланка!

Меланка отямилася, зривається на ноги. Меланка

Боже ж мій!

В тебе є світло! Дай мені, благаю,

О, засвіти, благаю, мій ліхтар!

Мерщій, мерщій! Ти ж бачиш, ось наказ: Коли я свічку в Поруб донесу,

Тоді його я визволю од смерті...

Він був погас. Але воскресла знов, Воскресла знов тепер моя надія.

Г і л ь д а (що прочитала тим часом наказ)

Бідняточко! Дитинко ж моя люба!

Яку ж ти муку мусила знести.

(Бере в неї ліхтар і запалює з свого.)

Ну, то неси ж, неси мерщій свій огник

1 цей наказ, щоб визволить його.

Неси мерщій!

(Цілує її.)

Ні, ні! Я так не можу,

Тебе не можу так я залишить.

Тебе ще скривдять... Разом всі підем,

Щоб не було якого ошуканства.

Меланка (бере наказ і ліхтар)

О дякую, о дякую тобі.

Г і л ь д а Ходім мерщій!

К о з е к а (втручається)

Ба ні. Цього не можна.

Г і л ь д а

Як смієш ти!

Козека

Тебе повинен я До кляштора негайно одвести І схибити ні кроку не дозволю.

Г і л ь д а Та це ж недовго.

Козека

Навіть і на мить.

Г і л ь д а

її ж там скривдять!

Козека

Не моє то діло.

Не гайся, бо насильно відведу.

Г і л ь д а

І справді... раз у раз я забуваю,

Що я сама не більше — як раба...

Ну, то іди ж — прощай, моя сердешна.

(Знову цілує Меланку.)

Нехай тебе хтось дужчий захистить.