Драматичні твори

І завтра же до Вільни я помчу Та про киян всі кривди сповіщу

Виходить. Гільда за ним. Козеліус подає Воєводі листа. Той мовчки підписує і оддає Козекові і той, уклонившись, виходить.

Воєвода (одразу вихиляє кубка)

Хай Вельнас ³⁹ забере усіх жінок До себе в пекло разом з каштеляном,

Що цю безглузду кашу заварив!

Пирхайло

Як забере? А ти забув красунь,

Що нам купець вірменський приведе?

Буря стрясає вікно.

Кезгайло

Бач, як гуде Диявол то радіє,

Що совість ми рицарську продали

Воєвода Нехай гуде! Аби дівчат приніс Увіходить Я н у л і с.

Я Н У Л і С Купець вірменський.

Кезгайло

(хреститься)

Наше місце свято!

В оєвода Ага, нарешті. Зараз же веди Входить вірменський купець. За ним троє східних слуг вносять на руках три наглухо загорнуті сувої і становлять їх посередині зали.

Воєвода (здивований підводиться)

Що це таке? Знов килими турецькі?

Купець

Де килими? Красуні, що таких Немає і в султана. Ананас!

Жасмин! Троянда! Першого гатунку!

Три дівчини невинні, як алмаз!

О груші запашні, що на устах Ви танете солодким поцілунком!

О перса дів! О втіхо! О халва!

Дівчата стоять нерухомо. Козеліус приглядається зацікавлений.

Воєвода Чого ж вони загорнуті, мов цукор?

Купець

Коли ж така жахлива хуртовина,

Яка ж погода! Хвища! Буря! Ва!

З сувоїв чути чхання.

О, вже зачхали. О, суворий край!

Це викуп мій, вельможний пане.

Купець і слуги розгортають дівчат, що починають крутитись і нарешті випурхують із своїх обгорток, мов яскраві барвисті метелики, ледве прикриті прозорим серпанком із золотими блискітками...

Рицарі (в захваті)

А!

Східні танці.

Воєвода

Гаразд! Приймаю. Можеш взять вози.

Такий товар і вдруге нам вези.

Купець, уклонившись, виходить із слугами і Янулісом.

Воєвода (пригортає до себе одну з дівчат)

Повніше кубки! Хай вони дзвенять На злість цехам ще голосніше бурі!

При сяйві свіч, в обіймах цих дівчат Женіть думки докучливі і хмурі,

Хоч заколот, хоч місто все гори,

Панове, бенкетуймо до зорі!

Рицарі ( співають )

Хай буря бушує, хай кубки дзвенять,

Хто сміл — бенкетуйте, цілуйте дівчат!

Хай хлопи бунтують, хай буря гарчить,

На бурю є мури, на хлопів — мечі.

Хай буря бушує, хай кубки дзвенять,

Цілуймо, цілуймо, цілуймо дівчат.

Тихо відхиляються двері, і, ніким не помічена, входить закутана з головою в чорну кирею Меланка. Дійшовши до середини зали, вона зупиняється, затуливши на мить очі рукою, вражена гострим переходом від темряви до

світла.

Так вона стоїть, неначе чорна статуя, нерухома, опустивши руки, поки її не помічає Кезгайло, що, здивований, починає протирати очі.

Кезгайло

Панове, тихо! Скільки тут дівчат?

Воєвода

Як скільки? Та хіба ти сам не бачиш?

Здається, три.

Кезгайло

(підводиться)

Як три? І це ж яка?

(Підходить до Меланки.)

Стривайте...

(Лічить, вказуючи пальцем.)

Раз, два, три, а це четверта.

Три голих, а одна закутана, як ніч.

Воєвода (підводиться здивований)

І справді... Що таке? Невже її Забув купець вірменський розгорнуть?

Гей, дівчино! Хто ти така і звідки?

Рицарі теж підходять. Меланка, як і перше, нерухома.

Хто ти така?

Сягає з її плечей кирею, що падає біля її ніг. Тепер вона в своєму чудовому шлюбному вбранні голубого шовку, в руці у неї згасла зелена свічка. Як і перше, вона нерухома.

Козеліус

Це Свіччина Меланка!

Кезгайло

Яка ж краса!

Воєвода

Так ось вона яка...

Яка ж краса чудова та примітна...

Що ж ти мовчиш? Чого ти хочеш?

Меланка

Світла

Воєвода

Що кажеш ти?

Меланка

О, засвіти, благаю,

Мою ти свічку... У мене її Згасили... а за що — не знаю...

Хіба за те, що радісно мені

Було в той час, в чудову ту годину...

Палата вся сіяла од огнів,

І свічка ця горіла... і мої

Держав він руки... любий мій, єдиний.

І в очі я дивилась ясні.

І раптом наче вихор налетів...

Померкло все... і згасли всі свічки,

І милого, єдиного немає...

Рицарі

Вона безумна.

Меланка (кидається до ніг Воєводи)

Милості благаю.

О, змилуйся, благаю всім святим!

О, поверни мою любов єдину,

О, поверни щасливу ту годину І свічку цю весільну засвіти.

Мовчання. Всі збентежені.

Кезгайло

Невже твоє не зворушила серце Голубка ця і тиха, і сумна?

О» змилуйся!

І справді зворушила Своїм благанням душу ти мою...

Встань, дівчино... Відмовити несила,

Коли у мене просиш ти вогню.

Гаразд! Твою я свічку запалю,

Але нехай розсудить вища сила,

Чи їй горіть, чи гаснуть без жалю,

Нехай тебе розсудить Праурима,

Богиня світла, що в лісах Литви Вогонь пильнує вічний, невгасимий.

Якщо вона укриє вогник твій І свічку цю од бурі захистить,

(бере в Меланки її свічку і запалює від канделябра на столі)

Клянусь, він буде вільний і живий.

(Дає їй запалену свічку — вона мовчки бере.)

Пиши наказ, пане писарю: «Негайно З тюрми Івана Свічку відпустить,

Якщо на доказ нашого наказу Тобі горящу свічку принесуть».

Козеліус пише.

Якщо богиня буде милостива І вогник твій од бурі захистить,

І донесеш його ти до в’язниці,