Читаем Драматичні твори полностью

Драматичні твори

Іван Кочерга

Аби тебе остерегти, мій княже,

Вона ж пішла десь — певно, тим шляхом

І, мабуть, тут повинна десь пройти.

Ольшанський Вона одна?

К о з е л і у с

Одна. Дивись, якраз Сама летить в твої голубка руки.

Ольшанський

Так, так. її візьму я... тільки як?

Не хочу гвалтом я її здобути...

К о з е л і у с

Ти можеш так зробити, щоб вона Сама тобі любов’ю заплатила.

Адже ж указ підписано — ось він,

І Свічку маєш право ти скарати.

Візьми катів — і як вона прийде,

Примусь її, сама щоб вибирала:

Любов — чи смерть.

Ольшанський

Диявол!

К о з ел і у с

Твій слуга.

Лиш не забудь мене в своїх молитвах. Ольшанський

Гаразд — ходім. Якщо її візьму,

Тебе всього я золотом засиплю,

О дівчино чудова, не кляни,

Що мушу злом тебе я добувати...

Коли ж нема такої в світі плати,

Щоб я не дав за тебе сатані.

Виходять.

III

З лівого боку входять двоє підпилих ченців у скуфейках — Симеон та

Фока.

Фока

Ну й крутить же — бодай його крутило!

Чи довго ж ти водитимеш мене?

Симеон

Ой, у полі метелиця,

Чому монах не жениться?

Нащо мені женитися,

Буду і так живитися...

Фока

Та де ж вона, блудниця та, живе?

Симеон Та я ж казав, отутечки за рогом. Фока

Та брешеш ти, ми двадцять тих рогів Проходили, а жодної немає.

Симеон

0 маловірний! Я ж у неї був

1 в сицевих многажди обретахся.

Яка ж смачна! А губи, яко мед!

А пишна та гаряча, як пампушка. Коли б її ти прелесті узрєл,

То духом би і плотію воспрянул.

Фока

Та де ж вона, прелесниця сія? Симеон

Отутечки — тепер вже недалеко.

В завулку, де шинок, за кушніром.

Не в кушніра, а проти — у дворі.

Отут і єсть Капернаум ⁴¹ сей злачний, Іде же аз многажди согрєших.

Фока

Ну, то ходім, бодай тебе крутило,

В Капернаутм, до того кушніра.

Симеон

Не в кушніра, кажу тобі, а проти.

Фока

Чи в кушніра, чи проти — все їдно, Аби пустила під рядно.

Виходять хитаючись праворуч.

Зглибини виходить Меланка зі свічкою в ліхтарі, яку вона захищає киреєю. Кирея й чудове вбрання заляпані болотом, подерті, руки подряпані в кров. Але свічка горить.

Меланка

Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько О, тільки б сили стало донести..

О, тільки б тут не впасти на дорозі,

Як падала на тій слизькій горі...

Не чую ніг... Лице горить од вітру,

Тремтять коліна... руки всі в крові І змерзли... і не держать ліхтаря...

0 боже ж мій, знов хвища налетіла,

Згасає вогник... гасне вогник мій...

1 захисту... і захисту немає...

(Майже падає на церковні сходи ліворуч, прикриваючи всім

тілом ліхтар.)

О, не гаси, о, не гаси, благаю,

О вітре любий, мого ліхтаря!

Ти ж вільний... цілий світ перед тобою,

Лети мерщій на поле, до Дніпра.

Мене ж не муч, нещасну,— пожалій Хоч ти мене, о вітре, вітре мій!

(Плаче. Підводиться хитаючись І робить кілька кроків.) Здається, тихше... змилосердивсь... зник...

О, тільки б тут ніхто не зачепив...

0 боже... хтось іде.

(Тікає.)

З лівого боку виходить новий дозір із смолоскипами і оемником на чолі. Жовніри заступають їй дорогу.

Ос М Н И К

Стій! Хто іде?

Ще з ліхтарем? Куди це ти ідеш?

Не знаєш, що ходить тепер не вільно?

Беріть її!

Меланка

Ні, ні! Що кажеш ти?

Мене не можна затримать — не можна,

В мене наказ од пана воєводи,

1 цей ліхтар — ти бачиш — я його До Порубу повинна донести -

До Порубу, щоб визволить людину — Його ж скарають — чуєш ти? — і я Тут гаяти не можу і хвилини.

Ось цей наказ.

Осмник

Немає нам часу.

Ходім до замку — писар розбере.

Меланка

Ти збожеволів! Я... до замку знов?

По тій горі! Ні, ні, смієшся ти.

Тобі ж кажу, не маю я хвилини,

Його скарають.

Осмник Заберіть її!

Жовніри беруть Меланку за плечі, вона виривається

Меланка

О, змилуйся! Якби ти тільки знав,

Де я була. Яку терпіла муку...

Коли з гори несла оцей ліхтар,

О, подивись... в багні, в крові всі руки. Промокла вся, замерзла... скільки раз Зривалася і падала я з кручі,

І в розпачі, щоб вогник не погас, Чіплялася за терен я колючий... Підводилась... і знову йшла і йшла,

Не чула ніг, не бачила дороги,

Ні диких псів, що кидались під ноги,

Ні бурі, що лице моє сікла!

Не чула я, не бачила нічого,

Бо іншої не відала мети —

Як вогник цей незгасним донести.

І донесла... Ти ж бачиш, він горить.

Не згаснув він, мій огник неоцінний, Хай блимає він ледве, хай тремтить, Але живий — і не* мені одній Засвітить він в нещасну цю годину... Невже ж у тебе стільки стане зла, Щоби віднять у мене те єдине,

Що я крізь терн і бурю пронесла!

Осмник

Говориш добре, дівчино,— проте Нема часу з тобою розмовляти,

Ходім до замку.

Меланка (зриває з шиї намисто з дукатами)

Бачиш ці дукати, Намисто це чудове, дороге —

Візьми його і відпусти, благаю,

О, відпусти, благаю, ти мене!

О с м н и к (бере намисто)

Хай буде так! Іди! Рушаймо далі! Меланка

О, дякую.

Дозір гїроходить.