Драматичні твори

Юркевич (схвильований). Та невже ж це можливо? Лідо, моя Лідо! (Бере її руку.) Невже ви мене кохали? Кохаєте? Ні, ні, це було б... Лідо, моя Лідо! Та я ж люблю вас, люблю без краю, до нестями!

Лід а (підводиться). Прощайте!

Юркевич. Лідо, якщо я був дурнем тоді, то не будьмо хоч тепер нерозумні. Через десять хвилин я мушу поїхати в далекий Париж, що так принадно мені усміхався, але я не поїду. Скажіть одне слово — і я зостануся з вами. Будьте моєю дружиною, Лідо,— я віддаю вам найкраще, що маю. Скажіть же це слово, яке ви так довго таїли.

Л і д а (раптом оповиває його шию руками). Любий! Коханий!

Юркевич. Лідо, Лідо!

Поцілунки.

Яке чарівне щастя! Зараз же поїдемо до тебе, до твоєї мами, добре?

Ліда. Так, так, а потім до тебе...

Юркевич. До мене, до мене, моя радість! Яке щастя! Чи думав я десять хвилин тому, що побачу так скоро твої чудові очі, які снилися мені стільки разів!

Ліда. А тобі не жаль... Парижа?

Юркевич. Ти, ти моє щастя! Це ти моя принцеса Буль-Буль, моя курочка. (Сміється.) Ах, коли б я тобі розказав!.. Адже ж це ти, ти золота птиця Індаура, це тебе я знайшов у горах Сатпури, на річці Чамбал, принцеса Буль-Буль ель Газар. А скажи, тебе не кусають блохи?

Ліда (наївно). Ах, знаєш, страшенно! У вагоні їх така сила — фу, як тобі не соромно, безсовісний!

VI

Носильник (входить). Чи не ви будете панночка з Полинівки? Там коней по вас послали.

Ліда. Так; так, я зараз. Я зараз прийду.

Юркевич. Ходім. А мої речі? А де ж?..

Носильник. Зараз, добродію, буде ваш поїзд, я тільки принесу графові нарзану — і заберу ваші речі — миттю. (Виходить.)

Юркевич. Ах, так, граф... Він ще тут? Добре, добре.

Ліда. Ну, ходім же, любий!

Юркевич. Біжи, моя радість, я зараз — тільки скажу два слова цьому моєму... графові.

Ліда. Ну, добре, я зараз. (Біжить.)

Юркевич (сам. Береться за голову). Поїзд!.. Поїзд... Все ж таки це якийсь сумбур: курочка... принцеса Буль-Буль... три тисячі... Лідочка... за п’ять хвилин поїзд... мій поїзд. (Чути далекий гудок.) Вікно, канапа, золоті іскри, далекий зазивний гудок. І все ближче і ближче чарівний міраж. Але ж я не поїду! Не поїду! Значить, усе пропало! (Стискає голову.) Як тісно, як безумно тісно в голові! А може, а може, ще можна поїхати? Ні,, ні, хіба це мислима річ, адже ж призначено весілля, треба побалакати з її матір’ю. А екскурсія завтра поїде. А! Геть ці підлі вагання! Щастя тут, воно зі мною, і я не віддам його нікому — це Ліда, моя Ліда! (Ходить по кімнаті.) Так. Значить, треба повернути графові ці гроші. Так. (Виймає з кишені пакет.) Треба. А все-таки, як досадно. (Зважує на руці пакет.) Двадцять три тисячі карбованців! Двадцять три тисячі! І навіщо вони йому? Викине, каналія, знову на яку-небудь... курку. Яка, власне кажучи, несправедливість: мені й не снилися такі гроші, а для нього вони — каприз, дрібниця, ціна однієї курки. Двадцять три тисячі! Цілий капітал, багатство, воля, щастя, чужі країни, море. А для нього — дурна курка. Якби його стукнув удар, що давно на нього чекає,— ці гроші були б моїми. Адже ж він нікому не говорив, що дав їх мені — навіть дружині. (Ходить схвильований по кімнаті.) Хто це говорив щось таке про удар, про параліч? (Тре чоло.) Ах, це той химерний механік з зубним болем!

Носильник (входить з підносом, на якому стоїть пляшка нарзану та склянка, і становить це все на стіл). Скоро вже ваш поїзд.

Ю р к е в и ч. А, так! Я передумав, я не поїду сьогодні. Ось візьміть. (Дає йому гроші.)

Носильник. Уклінно дякую. Накажете візника?

Юркевич. Да... ні... Не треба. Кому це нарзан?

Носильник (біля стола, відкриваючи пляшку). Це граф звелів сюди подати, пан Лундишев. (Юркевич ходить по кімнаті.) Пане добродію, це не ваш цукерок?

Юркевич. Який цукерок?

Носильник. Та ось маленький, неначе горошинка — пілюля.

Юркевич (схвильований). Де?

Носильник (підіймає руку, затиснувши між двома пальцями пілюльку). Осьдечки, була на столі, мабуть, закотилася раніше.

Юркевич (надзвичайно схвильований). Це... це його! Дванадцята пілюлька механіка з зубним болем!

Носильник. Чого?

Юркевич. Так, так, це моя пілюлька. (Вихоплює пілюльку в носильника.) Я її загубив. Ідіть.

Носильник виходить, а Юркевич стоїть на авансцені з пілюлькою в руці.