Драматичні твори

Юркевич (дико озирається і бачить Ліду, що застигла здивована і злякана). Лідо! Лідо! (Підбігає до неї і хапає її руку.) Лідо, мені страшно! Врятуй мене, моя дівчинко! Лідо, якби ти знала, на що я зараз зважився! (Тулиться до неї, весь тремтячи і схлипуючи.) А! Я знаю... Це він... це той механік з зубним болем!

Ліда. Олексію Семеновичу, любий, заспокойтеся. Я знаю, чого ви хвилюєтесь. Забудьте, про що ми говорили. Я чула, як ви сердилися, що ви не поїдете в Париж. Це була хвилина... хвилина захоплення. Я не буду сердитися на вас. Прощайте! Я буду вашим другом, як і раніш.

З гуркотом,— цього разу з правого боку,— влітає поїзд і проходить повз вікна. Дзвінки і метушня.

Л і д а. Дивіться! Це ваш поїзд! Ідіть мерщій! Ідіть!

Юркевич (з криком). Лідо! Лідо! І ти, і ти мене женеш від себе?

Відчиняються двері, входить Софія Петрівна.

Юркевич. Лідо, моя дорога, моя рідна! Не покидай мене, моє останнє щастя!

IX

Софія Петрівна (виступає вперед, відкинувши вуаль). А! Так ось де вона, ваша коханка, ваша принцеса, ваша полюбовниця, яку ви так старанно ховали. І ви не посоромилися сказати мені, що їдете самі, не посоромилися тікати від мене з першою-ліпшою, з підфарбованою красунею

з веселого дому!

Л і д а. Ах! (Біжить до дверей.) Який сором, яка ганьба!

Юркевич (кидається до Софії Петрівни з піднесеною рукою). Підла тварюко! Замовчи, або я тебе вб’ю.

Софія Петрівна (із зневагою). Ти мене вб’єш?

Ліда тікає.

Зараз же їдьте додому!

Чути третій дзвінок. Гудок. Поїзд рушає.

Юркевич (стискає голову руками). Принцеса Буль-Буль... Двадцять три тисячі... Двадцять три тисячі. Венеція, Париж... Чарівний міраж... Щастя, воля, слава... Тисячі вогнів попереду... Лідочка!.. Ліда! Знайти щастя! Втратити щастя!.. Покохати на все життя... Двадцять чотири хвилини! А колеса стукотять, паровоз біжить... Поїзд, мій поїзд! Геть! У мене є ще білет моєї екскурсії — я ще поїду.

Відштовхує з дороги Софію Петрівну і біжить до дверей, але зараз же відступає злякано, бачачи доктора Карфункеля, що стоїть на дверях і тихо сміється, накручуючи ключем годинника.

Карфункель. Зальбадерей! Ваш поїзд уже пішов, мій любий друже. Сподіваюся, що ві не скучаль ці двадцять чотири хвилини — подій, здається, було досить?

Юркевич (кричить). Диявол! (Зомлів.)

Карфункель. Зальбадерей! Пустий балакня. Коли що не розуміль — значить, або доля, або чорт.

Завіса.

Та сама станція. 1919 рік.

І

Входять поручик і начальник станції.

Поручик. Скажіть, поїзд на Харків скоро?

Начальник ста н ц і ї. Як завжди — п’ять сорок.

Поручик. А на Шепетівку?

Начальник станції. Чотири двадцять. Тільки він запізнюється. На півгодини.

Пор.учик. Вічно запізнюється. Ну, добре, ходім у дежурну. Я мушу прийняти станцію.

Виходять.

II

Входить Юркевич. Тепер йому 32—33 роки. Схвильований. Виймає з кишені листа. Читає. Нервово ходить по кімнаті. Курить.

Юркевич. Невже ж це можливо? Вона — Ліда, моя золота Буль-Буль ель Газар, моя улюблена мрія, яку я втратив так безглуздо на цій же станції сім років тому,— вона мене пам’ятає, а може... а може й кохає! Яка химерна річ — життя!.. І яке щастя знову знайти її тепер, після довгих років розлуки... і яких років!

Входить Карфункель, як і раніш, елегантно вдягнений, але вже в іншому пальті, як і раніше, з чемоданом в руці. Дивиться на годинник.

Невдоволено хмикає.

Карфункель. Хм. Дер таузенд. Ді ур гет фор. (Підносить годинник до вуха, хитає головою.) Годинник поспішає. (Виймає з другої кишені другого годинника.) Абер найн. Зі гет рехт. Е, пардон,— ві не знайт, коли поїзд на Варшава?

Юркевич (неуважно). Напевно не знаю. Здається, він запізнюється на тридцять п’ять хвилин.

Кар ф у н к е л ь. Вас? Дас іст унергерт! Це неможливо! Я мушу післязавтра бути дома, в Гейдельберг ⁹. Неодмінно. О, ферфлюхте гейденлерм! О, безглюздий країна, що ніколи не шануваль час. Я не можу спізняль.

Раптом чути мелодійне тринькання, неначе з музикальної шкатулки.

Юркевич (здивовано озирається). Що таке? Звідки ця музика? Неначе куранти на годиннику. (Проводить рукою по чолу.) Де я чув уже колись таку музику?

Карфункель (виймає ще одного годинника з кишені — тринькання стає гучнішим). Алле таузенд! Я не можу спізняль!

Юркевич (відступає вражений). Боже мій! Та це ж ви! Знову ви! Знову лиха година!

Карфункель. Вас? Вас волен зі? (Накручує годинник ключем.)

Юркевич. Ну, та, звичайно ж, ви! І знову на моїй дорозі. Механік з годинниками і зубним болем, який... якого...