Драматичні твори

Ми її шукали на підлозі, а він впустив її на стіл і не помітив... Дванадцята пілюлька. Яка страшна спокуса — можна подумати, що це навмисне... та ще в таку хвилину. (Підходить до стола.) Розкрита... Цей химерний механік казав, що... параліч, удар — жоден лікар не відкриє отрути... тоді... тоді двадцять три тисячі мої — багатий, вільний — і Ліда! О, яка ганьба — невже ж я можу дійти до такої підлоти! Здається, хтось іде... А проте... а проте йому все одно не прожити й року — гидкий дідуган! А сюди йдуть! Будь же ти проклятий! (Опускає пілюльку в пляшку, закриває і збовтує, весь час озираючись.)

VII

Відчиняються двері. Юркевич відскакує від столу. Входить Лундишев.

Лундишев (весело). Ну, зараз буде ваш поїзд! Все йде чудово. (Сідає за стіл.) Втомився. Отже, покладаюсь

на вас, мій дорогий. Дивіться ж, якомога скоріш назад. Привезіть курочку і їдьте знову на здоров’я. (Бере пляшку.)

Входить О л я Ч е р е в к о, молода гарненька жінка, охайно, але бідно

вдягнена, в хустці.

Нерішуче підходить до Лундишева.

О л я. Валеріане Сергійовичу, можна до вас?

Лундишев (ставить пляшку і обертається). А? Що? А, це ти, Олю! (Сухо.) Чого тобі треба?

Оля (нерішуче). Я... я нічого... Але дітей жаль. Допоможіть нам, Валеріане Сергійовичу!

Лундишев. Тобі? Допомогти? (Єхидно.) А що ж твій чоловік, забастовщик цей твій знаменитий?

Оля. Ви ж знаєте, Валеріане Сергійовичу, його заарештовано. Ось уже два місяці сидимо без копійки.

Лундишев. Ага, заарештовано, кажеш,— ось як.

Оля. Діти голодні, в хаті нічого немає, все продали. Допоможіть нам, Валеріане Сергійовичу! Я ж не грошей прошу. Дайте нам хоч пару курочок з вашого заводу — хоч яєчка свої будуть — дітям. Адже ж у вас багата.

Лундишев. А, ось воно що! Ну, то знай же, моя мила (енергійно): кому завгодно дам, перщому пройдисвітові дам, а тобі ніколи. Діти, кажеш, голодні? А навіщо за бунтівника виходила? Зле тобі у нас було, погано? Я тобі курку дам, а завтра твій чоловік мені червоного півня на садибу пустить? Ні, голубочко, сама вибирала, сама тепер і карайся. їди, йди, я, брат, з революціонерами та бунтарями і говорить не хочу. Прощай!

Оля, зітхнувши, виходить.

Лундишев. Бачили? Жінчина вихованка. Жила в нас як у раю, та на тобі — з бунтівником зв’язалася. З якимсь машиністом тутешнім. Ха! А тепер голубчика злапали за хороші діла. Фу, навіть у піт кинуло від злості! Ну, то з богом! їдьте, мій дорогий, бажаю вам удачі. (Знову бере пляшку.) Фу!

Юрк'евич. Нуй мерзота ж ти, як я тепер бачу! Пардон, пробачте, граф! (Боже мій, вій зараз буде пити!) Може, ви дозволите мені поїхати не той... не сьогодні, а днів через чотири?

Лундишев (ставить пля_чшку і схоплюється). Та що ви, глузуєте, батеньку? Та ви з глузду з’їхали! Фу! Та я боюсь, що й тепер уже спізнився — може, її вже й купили. Лорд Дурлей, принц Уельський... Тут кожна хвилина дорога, а він... То тоді скажіть прямо, я свого гувернера пошлю. Фу, навіть у піт кинуло! (Сідає.)

Юркевич (злякано). Ні, ні, нічого, нічого — я можу й сьогодні. Я можу. Це я так. Ну, тоді пий, негіднику, виряджайся до диявола!

Лундишев. Ну, а коли можете, то нічого й морочить... Фу, як пити хочеться! (Нахиляє пляшку.)

Юркевич. Стривайте, не пийте! Здається, муха в пляшці!

Лундишев (ставить пляшку). Муха? Де? Так, ось якраз до речі: давайте їй, голубе, часом трохи комах — ну, там мушку піймайте, кузьку яку-небудь — вона це любить.

Юркевич зводить стиснутий кулак і робить крок до стола.

Лундишев. Ну, здається, все. Бажаю й вам підхопити собі в Парижі гарненьку курочку. (Наливає воду і підносить склянку до рота.) За вашу і мою курочку!

VIII

Входить Ліда.

Юркевич (не помічаючи Ліди, що зупинилася біля порога). К чорту! К чорту вас і вашу курочку, к чорту вашу принцесу Буль-Буль! К чорту ваші гроші! (Шпурляє в Лундишева важким пакетом і, перекинувши пляшку, вибиває в нього з рук склянку. Зляканий граф схоплюється.) Подавіться вашими тисячами, через них я трохи не вбив вас, проклята мавпо! Під три чорти ваш Париж, якого мені не доведеться побачити! А!

Лундишев (витираючись і тремтячи). Ви... ви божевільний! Ви здуріли! Я завтра скажу Андрієві Івановичу, щоб вас прогнали з служби... Я... я попечителеві напишу.

Юркевич кидається на нього з кулаками. Лундишев тікає.