Драматичні твори

Вертається поручик з другим офіцером — полковником, за ними Лундишев і Карфункель. Полковник підозріло оглядається.

Лундишев. Нарешті ми про все дізнаємось. Мій полковнику, з’ясуйте ж нам кінець кінцем, в чому річ? Що значить ця тривога? Чи буде сьогодні поїзд на Шепетівку?

Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще п’ять хвилин. І де він пропав, каналія?..

Карфункель. Я, я — нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Виймає з кишені ще одного годинника і накручує.) Зальбадерей!

Полковник. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Відводить поручика на авансцену.) Кепські новини. Під Дмитрівськом наших розбито. Під Білгород-кою — прорив¹³. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича.) Зараз приїде ця більшовичка, шпигунка. Треба її негайно ліквідувати.

Поручик. Слухаю, пане полковнику!

Полковник. У неї важливі відомості про наше розташування, про плани більшовиків.

Юркевич (нервово ходить по кімнаті, дивиться на годинник). І де він пропав? Пройшло вже сім хвилин. Що робити? Піти туди — розминешся. Зараз буде поїзд.

Карфункель (дивиться на годинник). Пройшло тільки сім хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!

Юркевич (підходить до Карфункеля і хапає його за руку). Ви ж майстер часу — ви знаєте його закони. Зробіть, щоб він зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе мені муку і смерть.

Карфункель. Зальбадерей! Що таке час? Для вас він іде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволі. Такий час — тільки наше почуття. Його взагалі немає.

Юркевич. То хіба є інший час?

Карфункель. Так, є — і я його знаю. Справжній час, якого люди не помічають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тільки я, Тобіас Карфункель, і я зроблю свій годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправді. Ха! Ді ур дер варгафтігер цайт.

Юркевич. Ви божевільний! Можна з’їхати з глузду, слухаючи ваші химери.

Карфункель. З’їхати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрібний ваш глузд — він слухає свій геній.

Поручик. Але як її пізнати, пане полковнику?

Полковник. В тім-то й штука. Бачите цього цивільного в сірому капелюсі? Його прізвище Юркевич. У мене є відомості, що вона йому писала. Треба його обшукати і примусити... Ви розумієте?

Поручик. Ага, розумію: полювання на живу принаду.

Полковник. От-от!

Юркевич (дивиться на годинник). Ще дві хвилинні Ні, це неможливо! Краще піду туди... (Іде до дверей.)

Полковник заступає йому дорогу.

Полковник. Пробачте, одну хвилину. Ваше прізвище Юркевич?

Юркевич (здивовано). Так... Але дозвольте...

Полковник. Будьте ласкаві, покажіть нам листа, якого ви сьогодні одержали.

Юркевич (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права?

Полковник. З якого права? (Голосно.) Пане поручику, попросіть усіх вийти. Панове, прошу всіх вийти!

Поручик. Прошу вас, панове! (Випроваджує Лундишев а і Карфункеля.)

Лундишев. Але дозвольте! Яка підстава?

Карфункель. Дас іст унергерт! Як ви смієте?

Поручик виштовхує обох.

Полковник (до Юркевича). Ви чули? Покажіть листа!

Юркевич. Якого листа? Я протестую!

Полковник. Та що ви — дитина чи ідіот! Не змушуйте мене вдаватися до інших... (Виймає револьвер.)

Юркевич. Це насильство. Я буду скаржитися. (Виймає і віддає листа.)

Полковник (вихоплює і нашвидку читає). Чорт побери! На машинці. Хитра, стерво! Значить, ви з нею листуєтесь? А ви знаєте, чим це пахне? Ви заарештовані. Поручику!..

Юркевич. Але дозвольте! Я її не бачив сім років!

Полковник. Не морочте нам голови. Єдиний спосіб загладити вашу провину — це допомогти нам її заарештувати.

Юркевич. Що таке? Та ви з глузду з’їхали!

Полковник. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстріляли, ви повинні йти на перон і зустріти цю особу. Зрозуміли?

Юркевич (тріумфуючи). А! Значить, ви не знаєте її в обличчя! То будьте ж певні, що я вам її не викажу. Я зараз же йду додому.

Вбігає захеканий Таратута. Обидва офіцери наставляють на Юркевича свої револьвери.

Таратута. Товаришу Юркевич! Готово! їдьмо!

Полковник. Ви зараз же будете розстріляні.

Юркевич. Нехай, але я вам її не викажу.

Таратута. Так і єсть! Спізнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородіє, мені треба до громадянина Юркевича.

Полковник (повертається з загрозою). А! Тобі треба! Поручику, взяти його.

IX

Таратута моментально зникає. Цієї хвилини ще один поручик і двоє солдатів вводять Л і д у. Тепер це елегантно вдягнена і дуже гарна дівчина 25—26 років.

Полковник (до Юркевича). Востаннє пропоную вам іти на перон і зустріти цю жінку. Чули? Через п’ять хвилин буде пізно.

Юркевич. Ні, нізащо!

Полковник. Ви зараз же будете розстріляні! Чуєте?