Драматичні твори

ЮРкевич (помічає Ліду, здригається). Нехай! І все-Тсіки я вам її не викажу!

Полковник (кричить). Мовчать! Я сам. вас уб’ю як собаку! Мовчать!

Поручик. Пане полковнику, тут сторонні...

Полковник. Мовчать!

Другий офіцер. Пане полковнику...

Полковник (обертається). Га! Чого вам треба?

Офіцер. Дозвольте доповісти. Ми зараз затримали цю даму. Вона приїхала автомобілем. З боку Чабанів.

Полковник (стає уважним). А... ну, і що ж?

Офіцер. Дуже непевна особа. (Тихо доповідає щось полковникові.) Ось її документи. (Подає полковникові.) Можливо, пане полковнику, що це саме і є... прошу звернути увагу. (Показує пальцем на один з документів.)

Полковник. А, чудово, чудово! Хм... (Розглядає

документи.) Цифри, слова, знаки — безумовно, шифр. (Раптом скидає оком на Ліду ) Як ваше прізвище?

Ліда. Олена Жданова.

Полковник (швидко). А не Ліда Званцева?

Ліда (спокійно, знизавши плечима). Не розумію вашого запитання, полковнику.

Полковник. А, не розумієте? А які це шифровані записи у вас в зошиті? Ієрогліфи оці?

Ліда. Записи? Ах, то це ж моя стенографія. Вправи — для практики.

Полковник. Хм, дуже підозріла практика. А що ви робили в Чабанах?

Ліда. Я гостювала там на хуторі. В сестри.

Полковник. Гостювали на хуторі, а поїхали на моторі. (Полковник для рифми робить у слові «хуторі» наголос на «о».) Ну, добре, ми це все з’ясуємо. До речі, цей молодий громадянин приніс нам сьогодні листа якоїсь Ліди Званце-вої. (Лізе в кишеню.) Чи не знайома вам випадково ця рука? (Навмисне бариться, не розгортаючи листа.)

Ліда (посміхаючись). Навряд, якщо листа написано на машинці.

Полковник (тріумфуючи). А! Попались! Попались! Значить, ви самі його писали, якщо знаєте, що на машинці.

Ліда (ве_%село сміється). Та заспокойтеся, полковнику. Я ж бачу адресу на конверті — друковані літери.

Полковник. Тьху! (Ховає листа.)

К) р к е в и ч (ніби нетерпляче). Вибачте, пане полковнику, це все дуже цікаво, але при чому ж тут я?

Полковник (допитливо дивиться на Юркевича, потім на Ліду). Так ви не знаєте цієї, хм, дами?

Юркевич. На превеликий жаль, ні.

Полковник. А! На жаль...

Юркевич. Так, бо вона дуже гарненька.

Полковник (розгублено). Чорт зна, що таке! Ви, здається, знову наплутали, поручику...

X

Входять Лундишев і Карфункель. Обидва знову пориваються

до полковника.

Лундишев (ввічливо уклоняючись Ліді). Мадмуазель... Пробачте, полковнику, але так же не можна!

Карфункель. Дас іст унергерт! Начальник станції ніде нема, поїзд нема. Я не можу більше ждаль!

Лундишев. Я починаю турбуватися. Чи буде кінець кінцем наш поїзд, чи...

Полковник. Панове, я ж вам казав...

Лундишев (до Юркевича). А ви ще тут, мій молодий друже! (Озирається на Ліду.) Ба! Кого я бачу! Ну, звичайно ж, то-то я дивлюсь — таке знайоме обличчя! Так ви...

Юркевич (зляканий, робить крок уперед і бере Лун-дииіева під руку). Пробачте, граф, я хотів вас щось спитати...

Лундишев. З охотою, з охотою, мій друже. Так то, значить, ви вже її зустріли — вашу милу курочку. Пардон, мадмуазель, вибачте старого. Заздрю щасливцеві, хе-хе-хе! Але яка вона тепер красуня! Ай, та не давіть мені так руку!

Полковник. Стривайте, граф, хіба ви знаєте цю даму?

Лундишев. (скрикує). Ай! Та чого ви щипаєтесь! (Тре руки.) Ну, та, звичайно ж, знаю. Це ж наша люба мандрівниця, яку мсьє Юркевич так довго шукав, і від якої він одержав сьогодні листа. Я її чудово пам’ятаю.

Полковник (швидко). Ліда Званцева?

Лундишев (у захваті). Так, так. Іменно, Ліда! Мила курочка, яку...

Полковник. Ну, граф, ви зробили нам велику послугу!

Юркевич (не витримавши, кидається на Лундишева і хапає його за горло). Негідник! Ідіот! Ти вдруге відняв її у мене, мою радість!

Лундишев. Що таке! Караул! К... к...

Скориставшись із замішання, Ліда вихоплює револьвер і кидається до

дверей.

Полковник. Хапайте її! Держіть*!

Сум’яття. Ліда кидає офіцерам стільця під ноги і тікає. Поручик падає, Л у н д и ш е.в виривається з рук Юркевича і з криком біжить до дверей.

Лундишев. Караул! Він збожеволів! (Тікає.) Полковник. Двері на замок! А, то ось воно що! Заарештувати, заперти, розстріляти! (Показує на Юркевина солдатам, ті беруть його за руки.)

Постріл за дверима, другий.'

Юркевич (кричить). Геть! Вони її вбили, негідники!

Цієї ж х’вилини обидва офіцери вертаються, ведучи під руки Л і д у, яка вже не пробує вириватися.