Драматичні твори

Поручик. Єсть, пане полковнику! Затримали! (Притискує хустку до щоки.) Злочинниця відстрелювалась..

Юркевич (поривається до Ліди). Лідо! Моя рідна дівчинко!

Полковник. А! То ось яка тут стенографія? Чудово! Через півгодини будете обоє розстріляні. Поручику, розпорядіться.

Карфункель, який увесь час уважно стежив за цією сценою, тепер виступає

вперед.

Карфункель. Ір зайд толь! Ві з’їхали з глузду! Я протестую! Потрудіться не робити дурниці і відправляйте наш поїзд. Я телеграфірен германський посол!

Полковник. Що таке! Та ви ошаліли! Я вас самих розстріляю через двадцять чотири години... через двадцять чотири хвилини.

Карфункель. Мене? Через двадцять чотири хвилини? Зальбадерей! Мене?

Полковник. Що таке! Взять його!

Карфункель. Через двадцять чотири хвилини? А ві знаєте, що буде з вами через двадцять чотири хвилини? Ха! Раджу вам краще розпоряділься з вашим час. Алле таузенд! Тисяча диявол! (В гніві наступає на полковника, махаючи перед його носом своїм годинником.) Двадцять чотири хвилини! Краще скажіть, де ви поділь мій поїзд? Віддайте мені півгодини — чуєте? півгодини, які я загубіль через ваш гармидер — зони мені коштують десять років, чорт би вас побраль!

Полковник (відступає спантеличений). Та це божевільний! Взять його!

Карфункель. Ні, не божевільний.

Гарматний постріл.

Ага! Ві чуєте? Ві чуєте, як б’є цей годинник? Ді штунде гат гешляген. Ваш час пробіль! Подумайте самі про ваші хвилини.

Полковник (розлючено). Мовчіть! Поручику! Взять!

Вбігає офіцер, за ним двоє солдатів.

Офіцер. Пане полковнику! Тривога! Прорив! По станції б’ють з панцерника.

Гарматний постріл.

Карфункель. Ага! Я казаль! (Спокійно заводить годинника.)

Полковник. Та звідки? Де? Ви з глузду з’їхали! Тут і фронту ніякого немає.

Офіцер. Так точно. Червоні наступають з Тернівки.

З півночі. А це, певно, партизани. Якийсь шалений панцерник прорвався в тил.

Гарматний постріл. Дзвінки. Телефон.

Карфункель (спокійно). Поспішайте, гер полковнику. Ваші двадцять чотири хвилини скоро проходіль.

Полковник (люто). А я вас все-таки розстріляю! Подати автомобіль. Я їду в місто. Поручику, ви залишаєтесь комендантом станції. Поставте варту до заарештованих. Розпорядіться по станції. Евакуюйте що можна. А через двадцять хвилин — усіх розстріляти.

Поручи к. Як, пане полковнику, і німця? Насмілюся доповісти, що...

Полковник. Ну, добре. Німця поки що евакуюйте. Там побачимо. Цих двох. Ходім!

Поручик. Слухаю, пане полковнику!

Полковник і обидва офіцери виходять.

Поручик (до солдатів). Стерегти заарештованих. Один — біля дверей, другий — під вікном. (Виходить.)

Солдати замикають двері і теж виходять.

XII

Юркевич (кидається до вікна). Вартовий! (Пробує двері.) Замкнуто. Лідо, моя дорога Лідо! (Бере її руки.) Невже ж я знову бачу тебе, бачу твої милі, рідні очі, про які я так часто мріяв усі ці роки нашої розлуки!

Карфункель (який тим часом сів на столі і розглядає годинника, встромивши око в лупу). Зальбадерей! Пустий балакня...

Ліда. Любий! І ти мене не виказав — тебе мордували!

Юркевич. І тепер, через сім років, знайти тебе, щоб знову... щоб знову втратити. Ні, ні, це неможливо! Час зупинився, він наш, він наш, моя Лідо!..

Карфункель. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень — що він знає про час?

Ліда. Так, так!

Юр.кевич. Двадцять хвилин життя і любові — та це ж вічність!

Карфункель. Не забуваль мій урок. Хм...

Юркевич. Тільки міщани лічать час роками — ми будемо лічити його ударами нашого серця! І кожен удар, кожен удар віддамо нашій любові!

Ліда. Так, так, нашій любові! О, як же я люблю тебе тепер, мій єдиний!

Гарматний постріл.

Юркевич. Лідо, моя кохана Лідо! Яке щастя... припасти до твоїх уст... вмерти... лишитися з тобою назавжди! Випити до кінця ці останні хвилини нашого життя!

Карфункель (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, зальбадерей, о, пустий балакня! Який останній хвилина? Ваш останній хвилина буде через тридцять років. Укупі вмираль! Вона ще вас кидаль — цей дівчинка, поки ви вмираль...

Юркевич (обертаючись). Ви брешете!

Карфункель (спокійно). Ну, то ві її кидаль унд даміт пунктум.

Брязкіт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.

Юркевич. Боже мій! Сюди стріляють!

Карфункель (розлючено). О, ферфлюхте, гейден-лерм! Проклятий метушня! Розбиваль мій кращий хронометр! Каналії! Негідники! (Лазить по підлозі, збираючи механізм.)

Тривога. Рушнична стрілянина.

Ліда. Стривай! Ти чуєш! Це наші! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Біжить до вікна.) Так, так! Скрізь паніка! Солдати тікають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка... Кулі б’ють в естакаду... Впав офіцер!..

Міцний стукіт у двері.