Читаем Драматичні твори полностью

Лундишев (прикро). Ви думаєте? Знаєте, скільки за нього дають місцеві йолопи? Двадцять тисяч. А паршива курка на базарі коштує двадцять п’ять.

Юркевич усміхається.

Лундишев. Усміхаєтесь! Я знаю, чого ви смієтесь.

Юркевич. Та що ви... це просто так — згадав.

Лундишев. Згадали, як я колись двадцять тисяч за паризьку курочку давав. Золотом. А. тепер і звичайної не маю... Тижнями сиджу без обіду. (Сідає на лавку біля Олі.)

Оля (пізнає Лундишева). Добридень, Валеріане Сергійовичу. Пробачте, я вас не пізнала.

Лундишев. А? Хто? А, це ти... Оля. (Сухо.) Добридень. Так, батеньку, дожили. А де ваша дружина?

Юркевич. Та ось мусить приїхати сьогодні. Чекаю. Вибачте. (Піднімає шапку, і виходить.)

Лундишев (мимрить про себе). Двадцять тисяч курка... Тьфу!

Оля. Давно вас не бачила, Валеріане Сергійовичу. Як ваше здоров’ячко?

Лундишев. А це вже ти в свого чоловіка спитай — більшовика. І подібних йому комісарів.

О л я. Та господь з вами, графе, який же Андрій Трохимо-вич комісар?

Лундишев (стукає паличкою). А хто ж? А хто? Забула, як ще тисяча дев’ятсот дванадцятого року в тюрмі сидів?

З тисяча дев’ятсот п’ятого року забастовщик. Це ж у них заслуга, чин, вроді як вислуга літ. Зате — тепер начальство. Комісар! Гіф...

О л я. Та ніяке він не начальство. Як був машиністом, так і залишився. Самі голодуємо.

Лундишев (не слухаючи). Комісар! Більшовик! І сло-ва-то які повидумували: Пар-ком, Ком-бєд. Со-бес, Че-ка. Опродкомгуб. Тьфу! Грабилівка, розбійники, бандити. Землю забрали, садибу забрали, будинок забрали. Речі, одежу, золото, срібло. І виїхати не можна. Сиди, подихай з голоду. Два дні не обідав. Чаю нема з чим випити.

Оля (співчутливо). Бідний Валеріан Сергійович... (Ніяково.) Може, дозволите... В мене є курочка... я буду її сьогодні варити, то і з вами можу поділитись...

Лундишев (вражений). Ти! Ти пропонуєш мені курку! Ти! Та як в тебе язик повернувся!

Оля (злякано). Та що це ви, Валеріане Сергійовичу... Адже ж я від щирого серця.

Лундишев. Умру, подохну, з довгою рукою на вулиці стану,— а в тебе не візьму!

Оля. Та чому ж, Валеріане Сергійовичу?

Лундишев. А ти забула, як в мене було вісімнадцять тисяч курей, тільки племінних, а звичайних — так ніхто й не лічив. А коли ти попросила в мене сім років тому одну курку, чи дав я тобі її, кажи — дав?

О л я. Та не хвилюйтеся, Валеріане Сергійовичу,— нічого я не пам’ятаю.

Лундишев. Коротка в тебе пам’ять, мабуть. Ми з тобою розрахувалися. За тебе твої комісари одержали. Відплатили цілком, сповна!..

IV

Входить У с а ч и х а

У с ач их а. Там тебе мамаша шукає в конторі. Малому твоєму кепсько. Вмирає.

Оля (схоплюється). Боже ж мій, господи! (Вибігає, забувши про кошик.)

Лундишев (мимрить). Вона мені курку... мені курку... ( Виходить.)

Усачиха (сама). Побігла і кошолку забула з куркою. Сказано, вітер в голові. (Озирається.) Е, була не була. (Підходить до кошика.) Все одно хлопець помре, не діжде. (Бере курку з кошика і ховає під хустку.) Удруге не кидай. Наука. (Іде до виходу.) Ой, лишенько, когось несе!

Входить комісар військових поїздів.

Усачиха. Комісар! Пропала!

Комісар (підозріло озирається). Ти що тут робиш? Усачиха. Я... нічого, їй-бо, нічого. Так і єсть! Пропала! Комісар. Це чий кошик? Твій?

Усачиха. Та ні... це Че... Черевкової Ольки.

К о м і с а р. А, Черевко,— його мені й треба. Почекай тут. (Швидко йде в ліві двері, звідки зараз же чути телефонний дзвінок і голос комісара.) Так, так. Слухаю. Одержано. Особливого призначення. Гаразд.

Усачиха (метушиться з жахом по кімнаті). Пропала! І втекти не можна, і кинути шкода. Якби де сховати... Ага! (Підходить до касового віконця.) Сюди! (Підіймає заслінку

вікна і запихає туди курку, зачинивши знов вікокце.) Сиди тут, падлюко, замість касира! Фу...

Комісар (виходить з лівих дверей). Ти знаєш, де живе машиніст Черевко?

Усачиха. Ще б пак не знати — знаю.

Комісар. Веди мене до нього, Живо.

Виходять. Усачиха озирається на касу.

V

Повертається з перона Юркевич, знову сідає на лавку. Увіходить Лундишев і Карфункель — обшарпаний, змарнілий, але, як завжди, впертий і сердитий, з чемоданом у руці.

Юркевич. А, це ви, гер Карфункель, добридень. По-старому чекаєте на поїзд?

Карфункель (сердито). Зальбадерей. Безглюзде запитання на вокзалі. Які сьогодні поїзди?

Юркевич. Та хто ж тепер це знає?

Лундишев. Мішочний експрес, скорий — теплушка, кур’єрський — «сипняк — той світ». Без пересадки. Спальні місця — на даху, під небом.

Карфункель. Місочник... той свієт? Зальбадерей. Ні. Мені не потрібний такий поїзд.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература