Драматичні твори

Спичаковський. К чорту жирафу! Телеграма! Пропав Карпенко з загоном.

Мальванов. Не може бути! Де? (Вихоплює аркуш і читає.) «Загін інженера Карпенка. Барса-Кельмес... розшуки безуспішні... болото непроходиме... чекаємо допомоги». Летіти, зараз же летіти! Шукай авто, їдемо!

Спичаковський. Все зроблено. Дзвонив аерофлот. Єсть літак АНК-6. Льотчик Чурилін. Через хвилину — таксі.

Хламушка. Та невже знову в дорогу, Ігоре Миколайовичу?

Темі. Знову Барса-Кельмес! Знову...

Мальванов (він схвильований, його голос зміцнів, рухи енергійні). Так, так, мої друзі, знову в дорогу,— боротьба триває, пустиня ще не здалася. їдемо.

Спичаковський. Єсть, їдемо. Знову дорога. Ура! (Раптом дригає ногою і затримує її руками.)

Мальванов (зляканий). Стривай... та ти знову задригав! От тобі й вилікувався...

Спичаковський. Дурниці! Хай краще ноги дригають, аби душа не киснула. Не хочу бути вареним горохом,— хочу бути живим.

Мальванов. Правильно, Спичаковський, вірно. Пішли.

Ідуть до виходу.

Спичаковський. Покотився горох на сімнадцять дорог! (Біжить вперед.)

Вернидуб поривається за ними, але зараз же вертається й бере Танину

руку.

Мальванов (бачить його вагання, вертається й підходить до нього). Не сумуй, Серьожа, прийде й твоя черга. Зараз твоє місце тут, і повір, що воно нічим не гірше за наше. Адже ж і мій шлях — не тільки там. Єсть і в мене, мій друже, ще трудніші маршрути, від старого до нового.

Хламушка. Теж — Барса-Кельмес?

Мальванов. Ну, звичайно ж! І справді, що воно значить по-нашому, по-більшовицькому, оце саме Барса-Кельмес? Підеш — не вернешся? Тобто як, «не вернешся» — пропадеш, загинеш? Ні, товариші, не пропадеш, а не вернешся на старе місце. Знаєте, як в спіралі, коли нагору берешся. Зробив один круг і вернувся, тільки не на старе місце, а трохи вище. Ще круг — ще вище, і знову, і знову, поки не дійдеш до вершини. Та ось і ми йдемо і вертаємось, але вертаємось щоразу іншими, з новими якостями. Але шлях ще не скінчився.

Таня. Так, так! І ми з тобою, Серьожа, підем і ми. Разом.

Хламушка. Я вже бачу, товариші, що доведеться мені знову чужих жінок берегти.

Н і н а (підходить і горнеться до Хламушка). Я не чужа — ваша.

Хламушка. От тобі й маєш! Попався.

Регіт.

Вбігає Спичаковський.

Спичаковський. Готово! Єсть машина. Ідемо. Хламушка. А все ж таки вертайтесь, товариші! Мальванов. Одним кругом вище.

Завіса.

НІЧНА ТРИВОГА

Драма на 3 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ

Євгенія Пряхіна.

ОрестПряхін.

Л юбовнцька.

Івлєв Юліан Лаврентійович.

Лена (Гельця) Ульчицька.

Віра, дочка Любовицької.

Дрозденко Ларіон Пилипович, майор. Виходцев Яків Захарович.

Діється в недалекому від фронту місті, влітку 1942 р. протягом однієї

ночі.

ДІЯ ПЕРША

Кімната в квартирі Пряхіної, гарно обставлена в простому й суворому стилі. Полиці з книжками, великий глобус, великі географічні карти всесвіту, декілька солідних цінних речей меморіального характеру. Праворуч на авансцені — рояль. Просто — вхідні двері.

І

Літній вечір. Лена сидить за роялем і грає «Місячну сонату» Бетховена Дзвінок. Входять Любовицька, її дочка Віра і Виходцев. Любо-вицька літня, але ще гарна жінка років 45, з гордою поставою, з нахилом до повноти, але експансивна і жвава, вдягнена ошатно. Віра — молода дівчина у військовому одязі, Виходцев — старий, з тонкими рисами розумного обличчя, вдягнений гарно, в чорному пальті, рукавичках, з красивою паличкою в золотій оправі. Увійшовши в кімнату, він ввічливо вітається і зараз же сідає.

Розмовою керує Любовицька.

Любовицька. Добрий вечір. Скажіть, будь ласка, чи можу я бачити громадянку Пряхіну? Я маю до неї дуже важливу справу.

Лена (підводиться). Євгенії Йосипівни зараз немає дома. Вона, здається, в міськраді.

Л юбовицька. Це дуже прикро. Я мушу обов’язково її бачити. Обов’язково. Що ж робити? Пробачте, ви родичка мадам ГІряхіної?

Л е н а. Ні, просто живу тимчасово у неї.

Л ю б о в и ц ь к а. Це ви грали «Місячну сонату», коли ми входили? Ви чудово граєте, мадмуазель. Я можу судити, бо граю сама. Дозволите сісти? (Сідає.) Мені чомусь здається, що я 'вас десь зустрічала.

Лена (сухо). Право, не знаю. Можливо.

Віра (що з жадливою увагою оглядала кімнату). Мамо, глянь, які дивні речі! Вінок і грамота від іспанської, республіки! Вона ж була тоді на фронті, в Іспанії²! Золота медаль. Срібний келих від американських льотчиків! Який розкішний... Яків Захарович, ви чуєте.

В их од це в (з непорушним спокоєм). Надзвичайно цікаво.

Віра. Ат, що з вами балакати. Для вас же не існує життя ближче одинадцятого століття.

Виходцев. А для кого воно тепер взагалі існує?