Читаем Драматичні твори полностью

Виходцев. Ви? Драму? (Сміється.) За ці 20 років ви пережили принаймні десять комедій.

Любовицька. Як ви смієте! Зухвальство!

Виходцев (непорушно). А для якоїсь драми, ба навіть трагедії часом досить однієї ночі. Цього досить, мадам, щоб знайти вашого сина (підводиться з зусиллям) і знову його загубити. Ось як.

Любовицька. Я не маю жодної охоти слухати ваше буркотіння. (Лені.) До побачення, мадмуазель. Вибачте, що відняли у вас стільки часу. І все ж таки мені здається, що я вас десь зустрічала. Таке оригінальне обличчя... І якийсь особливий відбиток.

Лена (замішана). Не знаю.

Любовицька. А дозвольте спитати ваше прізвище?

Лена. Ульчицька.

Любовицька. Ні, це знаю. З Києва?

Лена. Так... тобто не зовсім. Перед війною я жила у Львові4.

Любовицька..А, ось як... Ну, тоді зрозуміло. Тим-то у вас і таке відмітне обличчя. І взагалі весь вигляд... не тутешній! Та й вимова трохи відмінна. Ну, оревуар — до відзення, як кажуть у вас у Львові.

Лена (стримано). До побачення.

Віра (тисне руку Лені). До побачення. (Стиха.) Передайте мій привіт Євгенії. Я потім зайду до вас сама, без мами. Можна?

Лена (усміхаючись). Будь ласка. Буду дуже рада.

Віра. Ви мені дуже вподобались.

Лена. Спасибі. А ви на фронті?

Віра. Ні, поки в госпиталі. Я студентка медінституту.. А як вас зовуть?

Лена. Лена. Я б теж хотіла навчитись... щоб працювати медсестрою тут чи на фронті. Тільки не знаю, куди звернутись.

Віра. Справді? Ну, то я вам допоможу, коли побачимось. От і добре — будемо разом.

Любовицька. Віра!

Віра. Зараз! Завтра поговоримо! На все!

Гості виходять. Стемніло.

II

Лена стоїть якусь мить задумана, тоді спускає штори на вікнах, вмикає світло, вертається до рояля і знову починає грати ту ж таки «Місячну сонату» Бетховена.

Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів.

Повітряна тривога.

Лена (схоплюється). Боже мій, знову! Що ж робити. Бігти в сховище...

Один по одному вибухи зеніток.

А може, проженуть... (З жахом притулилась в куток).

Глухі розриви бомб. Гасне світло.

...Ні, таки прорвались.. Господи...

Сильний розрив дуже близько.

Спробую добігти... коли вже загинути, то краще з людьми. (Зривається з місц'я.)

Різкий дзвінок. Другий.

Дзвінок! Але ж там, напевно, нікого немає.

В темряві відчиняються вхідні двері і входить Орест. Поставивши біля порога невеличкий чемодан, він помацки пробирається вперед, натикаючись

на меблі.

Орест. Хто тут? Це ти, мамо?

Лена (тремтячи від жаху, кидається йому назустріч). Боже, який жах. (Мимоволі притулилась до нього.)

Знову вибух.

Орест. Ну, годі-бо, заспокойтесь, все вже скінчилось, ми їх прогнали. Бідняточко, ви вся тремтите... Ну, годі-бо, не бійтесь. (Голубить їй голову.) У вас немає сірників? Я згубив свої на вулиці.

Лена. Право, не пам’ятаю. Може, десь на столі. Орест. Дозвольте, я пошукаю. (Обережно обмацує навколо меблі І раптом потрапляє на клавіші рояля, які озиваються жалібним дисонансом.) Що таке? Рояль? В нашім домі? Дивна річ!

Лена. Це мій рояль. Тобто не мій, а з філармонії. Орест. А, тоді зрозуміло. Ви, значить, живете у мами. Як це вона тільки погодилась вона ж терпіти не може рояля, взагалі піаністів.

Лена. Хіба? Я й не знала... Але ж вона сама грає і дуже добре. Я чула, як вона грала на цьому роялі. Боже мій! Значить, ви Орест? Син... Син... Як це дивно...

Орест (продовжуючи шукати). Що вас у цьому дивує? Що я такий дорослий, а мама така молода? Ні, сірників ніде немає.

Лена. Так... тобто ні... (Замішана.) Я ж... я нічого не знаю.

Орест (з тривогою в голосі). А де ж мама? Як її здоров’я? Я ж її вісім місяців не бачив.

Лена. Нічого, тепер краще. Приступів майже не буває. Орест. Бідна... нелегко їй тепер з її серцем. Якби не це, давно б помчала на фронт.

Раптом чути сигнали одбою. І зараз же спалахує світло. Тепер обидва побачили одне одного і разом скрикнули негучно, але здивовано.

Орест. Так ось ви яка! Яка ж ви... красуня...

Лена. Боже мій! У вас кров на обличчі! Ви поранені!

Орест. Хіба? (Проводить рукою по щоці) І справді. Це, мабуть, осколком на вулиці. Не треба було шолома знімати... Бо там, вгорі все обійшлось чудово. (Виймає хустку з кишені.)

Лена. Не руште! Ви можете забруднити рану! (Біжить до шафи, дістає бинт, одеколон і якусь чисту гаптовану хустку.) Дайте я вам перев’яжу. Сідайте. Боже! Вся щока в крові! (Помітила чемодан.) Це ваш чемодан? Чого це він весь в дірках, немов прострілений?

О р е с т. Та навіщо? (Проте, сідає.) Чемодан? НапевіШ] миші прогризли в землянці.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература