Читаем Драматичні твори полностью

Виходцев. «Нб избави нас от лукавого!..»

Любовицька. Грамофон.

Виходцев. Кав’ярний млинок! (Зникає.)

Любовицька. Зозуля з дзигарів — вистрибне, прокукає і сховається.

IV

Сильний дзвінок/

Любовицька (злякано). Хто там? Хто може бути так пізно? Одинадцята година. Не відчинять! Що таке?

Входить Дрозденко, підтримуючи знесиленого і напівнепритомного Ореста. З-за дверей виглядає робітниця, й хлоцчик-столярчук, вносить і ставить на підлогу чемодан Ореста.

Любовицька. Що таке.? Що вам потрібно, громадяни? Юлій ЛаврентійОвич, та спитайте-бо ви, нарешті, в чім справа?

Дрозденко. Пробачте, товариші, але я мушу вас потурбувати, бо скоїлось нещастя. Чи не зможете ви прийняти до себе, бодай на одну ніч, цього товариша? Він лежав поранений і непритомний біля вашого парадного. Очевидно, він втратив багато крові.

Садовить Ореста на Софу на першому плані. Орест схиляється безсило навзнак, Дрозденко допомагає йому лягти.

Я б узяв його до себе, але живу за містом в гуртожитку.

Івлєв. Ну, звичайно, звичайно, будь ласка.

. Віра. Будемо дуже раді, дозвольте, я подивлюсь на його рану.

Любовицька (гостро). Віро! Не мішайся не в своє діло. Пробачте, товаришу, але, на жаль, я не можу прийняти зараз нікого. У нас дуже тісно, я хвора і не переношу жодного шуму. Чоловік мій відомий художник і має право на' додаткову жилплощу. До того ж, ми цими днями зовсім виїжджаємо з міста.

Дрозденко. Але ж він хворий, і це на одну ніч.

Любовицька. А, то він ще хворий! Ні, ні! Ні в якому разі! Може, щось заразне, сипний тиф...

В і р а. Як тобі не соромно, мамо! Ви ж бачите, що він поранений! (Підходить до Ореста і оглядає рану.) І справді скільки крові... вся пов’язка промокла. Юлій Лаврентійович, принесіть, будь ласка, з моєї кімнати мій чемоданчик.

Івлєв іде і приносить. Віра знімає пов’язку.

Хто це його перев’язував так невдало... Проте небезпеки, здається, немає... Дайте... (Бере з чемоданчика бинт і перев'язує.)

Орест стогне.

Так, небезпеки нема, але він втратив багато крові... і температура підвищена. Йому необхідний спокій і сон.

Любовицька. Це все дуже добре, але я повторюю, в мене не госпіталь і прийняти хворого я не можу. І взагалі, я не розумію, вдиратись вночі в приватну квартиру, турбувати хворих людей, коли і без того нерви від...

Дрозденко (суворо). Прошу припинити цю розмову! Поранений залишиться тут, і ви відповідаєте за його стан.

Виходцев виглядає з-за дверей.

Любовицька. Це насильство!

Д р о з д е н к о. Це закон воєнного часу і обов’язок чесної людини. Майте сором, громадянко! В вас самої міг бути син такого віку, на війні. Для радянської жінки кожен боєць мусить бути таким же дорогим, як і власний син.

В і р а, Як син, як брат! Як тобі не соромно, мамо!

Орест (розбуджений гучною розмовою, поворухнувся). Мама... (Знову непритомніє.)

Івлєв (зворушений). Бідний молодий чоловік. І яке хороше обличчя...

Любовицька (нітрохи не збентежена). Прошу звільнити мене від вашої агітації, вона мені не потрібна, і я не хочу її слухати в моєму домі. Якщо ж хочете знати, то в мене дійсно є син, що б’ється на фронті. І я маю право на повагу, як страдниця-мати, і протестую проти порушення моїх святих прав.

Виходцев (з місця). «Но избави нас от лукавого».

Любовицька (з презирством). Стара зозуля! Я йду до себе. Нам тут нема чого робити. (Велично виходить.)

Івлєв. Але дозволь, дорога... (Проте слухняно йде за нею.)

Виходцев зникає.

Д р о з д е н к о. І справді, що їй тут робити? (До Віри.) Здається, ви єдиний виняток в цій дивній родині. (Підходить і подає їй руку.) Медсестра?

Віра. Студентка медінституту. Працюю в госпіталі.

Дрозде н к о. Дуже радий. Тепер я можу спокійно залишити його у вас.

Віра. Будьте спокійні. Я зроблю все, що залежить від мене, Треба насамперед зміряти температуру. (Дістає термометр з свого чемоданчика.)

Раптом вертається Любов иць к а і починає шумно поратись в кімнаті, пересуває стільці і крісла, шукає і забирає речі.

Віра (стримуючись). Будь ласка, трохи тихше, мамо, ти розбудиш хворого.

Любов и ц ь к а. Прошу не робити мені зауважень. Я ще, здається, в своєму домі і маю право робити, що хочу, не питаючись чийогось дозволу. (Скидає обценьки на підлогу.) Хто це понакладав тут мотлоху!

Віра (твердо). А я прошу тебе вийти. Тут лежить хворий, і я, як лікар, відповідаю за його стан.

Д р оз де н ко (суворо). Так. Потурбуйтесь не заважати,

Любовицька ('спалахнувши). Що таке? Може, накажете ще вийти зовсім з квартири? Кажіть прямо, не вагайтесь, це не перше насильство, яке я сьогодні бачу. Зухвальство!

Дрозденко. Вас ніхто не чіпає, але потурбуйтесь не кричати. Тут хворий боєць.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература