Драматичні твори

Любовицька (одразу ж дає волю обуренню). Нарешті! Яке зухвальство! Ти помітив, пішли, назіть не попрощались! Та й чого ждати від подібних людей. Легше всього вдиратись в мирні оселі, яких вони не здатні захистити!

Г в л є в. Так не можна казати, Маргарито.

Любовицька. Я знаю, що кажу!

Івлєв. Я скажу тобі одверто — так не можна поводитись із людьми, та ще представниками нашої Армії. Це неприпустимо.

Віра (раптом обертається). Це сором і ганьба! Що подумали про нас ці люди! Про мене, що носить той самий почесний одяг, одяг Червоної Армії! Я ні хвилини не залишусь більше в цьому домі, де не вміють поважати героїв, де не мають звичайних людських почуттів! Я не знала, куди діватись від сорому. , ■

Люб о в и ц ь к а. Милуючись разом з молодим чоловіком картиною з голою жінкою!

Віра. Це єдине, на що можна було дивитись у нас без сорому.

Л ю б о в и ц ь к а. Як ти смієш? Зухвале дівчисько! Скажи прямо, що ти хочеш бігти вночі за хлопцем, в якого ти закохалась!

Віра. Єдине пояснення, яке ви можете дати будь-якому вчинку жінки, бо самі не знали інших.

Любовицька (кричить). Геть! Зараз же геть з мого дому, негідниця! Геть!

Віра. Не турбуйтесь, піду і без вашого наказу. Але пам’ятайте, не знайти вам ніколи Ореста! Жінка, що не прийняла пораненого бійця, не гідна мати сина! (Виходить.)

Любовицька (в нестямі). Геть! Геть!

І в л є в. Тихше... Заспокойся... Заспокойся, я тебе благаю.

Л ю б о в и ц ь к а. Геть! Ви всі, ви всі навмисно мене дратуєте! Всі! І ти перший! Мене ображають, а ти мовчиш! Не смій мене чіпати! Не смій!

Виходцев (знову виходить з своїх дверей). Та чи буде ж цьому край! Чи вгомонитесь ви хоч вночі, безумці! От уже дійсно, избави нас от лукавого! (Сідає, знесилений, на ближчий стілець.)

VII

Міцний дзвінок.

Любовицька (з жахом). Знову! Не відчинять! Це знову вони! Вони привели міліцію, НКВД ! Скажи, щоб не відчиняли!

В кімнату вбігає Лена. Вона дуже схвильована і першу мить жмуриться від яскравого світла, затуливши очі рукою.

Любовицька. Хто це! (Робить крок до неї.)

Лена (майже з порога). Де Орест?

Любовицька (відступає, хапаючись за серце). Який Орест? А, це ви... Як Орест? Що ви кажете!

Івлєв (скрикує). Гельця!

Лена (збентежена). Боже мій... Юліан Лаврентійович.

ї в л є в. Гельця! Ви тут... Яка несподівана зустріч! Що ви тут робите? (Підходить і бере її руку.)

Лена. Працюю в філармонії...

Любовицька. І бігає вночі по вулицях. Чого вам тут треба?

Івлєв (обурений). Маргарито Павлівно! Ви забуваєтесь!

Любовицька. Якщо я вам заважаю, я можу взагалі вийти.

Лена (гостро). Ні, не можете! Я прийшла до вас і мушу говорити з вами, незважаючи на ваші образи. Так, я бігла по вулицях. Я бігла крізь тьму і тривогу, щоб знайти його. Де Орест? Я мушу його бачити.'

Любовицька. Ви збожеволіли! Звідки я знаю?

Лена. Як! Значить, його не було тут? То де ж він подівся?

Любовицька (схвильовано). Як подівся? Та хіба він приїхав?

Лена. Через півгодини після вашого приходу. І зараз же пішов з дому. Я гадала, що до вас, я ж сказала йому, що ви його шукали. А зараз... а зараз Євгенія Йосипівна занедужала... в неї припадок... де ж тоді його шукати...

Любовицька (заметушилась). Як! Де ж він тоді! Як же це сталося... Ні, ні, цього не може бути.

Лена. Та ще після рани. Він же поранений в голову, я сама перев’язала йому рану моєю хусткою.

Любовицька (вже вгадала правду, але боїться повірити). Ні, ні! Тільки не це, тільки не це! Ви брешете! Ви навмисне це вигадали зараз, щоб мене збентежити!

Лена (що побачила на софі свою гаптовану хустку, хапає її схвильована). Моя хустка! Значить, він був у вас, для чого ж ви тоді брешете, що не бачили його в очі! Зараз ви покличте його до мене.

Івлєв. Дозвольте, Гельця, тут якесь непорозуміння. В нас дійсно був щойно один поранений, але Маргарита Павлівна не могла його прийняти...’ і він...

Виходцев (з місця). І ви його вигнали з дому, так, так... щоб не було зайвого клопоту. А тепер ку-ку!

Лена. То це ж був він,.Орест! Ваш син! Ваш син, якого ви стільки років не бачили! І коли д.оля привела його до вас, пораненого, хворого, ви його не прийняли, не впізнали серцем, вигнали з дому! А ще казали, що маєте право на нього. Святе право матері!

Виходцев. «Ио избави нас от лукавого». Прокукали сина, мадам.