Читаем Драматичні твори полностью

Орест (поворухнувся, розкрив очі і підвівся на лікті). В чому справа...

Віра. Ось бачиш! Ти його збудила. (До Ореста.) Нічого, нічого, заспокойтесь, ляжте.

Любовицька (не вгамовуючись). Надзвичайно зворушливо! Проте я бачу, що цей громадянин цілком опритомнів і не потребує особливого догляду. Може, ви знайдете можливим відправити його в якесь інше місце, наприклад, в госпіталь? Я навіть згодна взяти на свій кошт витрати на це. (Бере зі столика торбинку і виймає гроші.) Сто, двісті карбованців, сподіваюся, що цього досить.

Віра (схоплюється, обурена). Мамо! Подумай, що ти говориш! Це ж ганьба, злочин!

О р е с т (зовсім опритомнів, спускає ноги з софи). Де це я? (Проводить рукою по лобі, озирається.) Хто ця жінка? (Дивиться на Любовицьку.) Така гарна... і така зла. Вона тут чогось гримала весь час.

Любовицька (обурена). Ось вам подяка за гостинність! (Виходить, грюкнувши дверима.)

Віра. Заспокойтесь, будь ласка. Ляжте.

Орест. А от у вас чудове обличчя, і таке привітне, й ласкаве. (Встає і бачить Дрозденка.) Добрий вечір, майор. Може, хоч ви розкажете, як я сюди попав? (Озирається.)

Дрозденко. Ви були поранені.

Орест. А, так, пригадую. Це осколком на вулиці, після бою, коли я йшов додому/

Дрозденко. Ви лежали непритомний біля парадного цього будинку.

Орест. Так... очевидно, зомлів.

Віра. Ви втратили багато крові. Та ще поблизу мозку.

Орест. Можливо. Я дуже поспішав. Хотів, знаєте, знайти один дім... Дім моєї матері. Ось тільки номерів у темряві не видно, знаю тільки, що на цій вулиці.

Дрозденко. Ну, це доведеться відкласти на завтра. А поки вам треба відпочити.

Віра. Так, так, обов’язково,— ви ще дуже знесилені. Лягайте, я наготовлю вам постіль.

Орест (усміхається). Ба ні, спасибі. Мені треба шукати. Виявляється, що моя мати тут, мати і сестра. Я б хотів, щоб вона була схожа на васу ця сестра.

Віра (зашарілась). Так... тобто ні... Спасибі.

Орест. А мати — ні. Мені не подобається ваша мати, пробачте. Ну, майор, ходім. Може, ви не відмовите мене провести? Знайшли, то вже піклуйтесь до кінця.

Дрозденко. Не хочете тут залишитись? А то б переночували.

Орест. Ні, бог з нею, з цією жінкою. (Озирається.) Яка чудова кімната... і яка обманлива. Саме про таку кімнату я мріяв колись, згадуючи дитячі літа, рояль, картини, килими... великі дзигарі в футлярі. Тільки скляних дверей нема на веранду, та саду з трояндами і левкоями.

Віра (жваво). Як нема! Є і сад, і троянди, є й скляні двері на веранду. Тільки двері зараз завішені килимом, бачите (вказує) для світломаскування.

Орест. Так... (Зітхає.) Чужий дім.

Віра (не зрозумівши). Так, тепер він чужий. А колись, років 20 тому він був наш... тобто мами. Ще коли вона була замужем за знаменитим...

Входить Івлєв.

Орест (не слухає, спинившись перед тою самою картиною, про яку перед цим говорили). Яка краса! Яка чудова картина! І, напевно, теж давня... Тепер так не пишуть.

Віра. Ні, це мій отчим написав, художник Івлєв.

. Орест. Чому ж тоді мені здається, що я вже бачив десь цю картину?.. І цю прекрасну дівчину? Це ж Псіхея... Людська душа, що шукає втрачене щастя.

Віра. Так, Псіхея. Це вчасно буває, коли дивишся на щось насправді прекрасне, що промовляє до серця.

Орест. Мабуть... Ну, то ходім, майоре, чад. Пошукаємо якогось готелю. Бо так ми ніколи не скінчимо, і я почну думати, що справді жив тут колись. Прощайте, товаришко...

Віра. Віра.

Орест. Товаришко Віра. Спасибі.

Віра. Тільки не прощайте, а до побачення!

Орест. Так, до побачення. (Тягне їй руку.)

Шумно входить Любовицька.

Любовицька. Юліан Лаврентійович! Я лягаю спати. Віро! Чи буде нарешті цьому кінець!

Дрозденко (ніби не помічаючи). Ну, ходім, капітане. А де ваші речі? Здається, у вас був чемодан. А, ось де він. Дозвольте, вже я понесу.

В і р а. Боже мій! Та він же весь пробитий! Наче кулями...

Дрозденко. Як пробитий? Де? (Бере з підлоги чемодан.) Ф’ю! (В найсильніиіому здивуванні.) Так це, значить, ви той знаменитий пасажир! Що летів у відпустку і збив сьогодні чотирьох юнкерсів! Вітаю! (Тисне руку Оресту.) Ось ви який!

Орест (мляво усміхаючись). Тільки трьох. Четвертого збив сам пілот;

Дрозденко (вже виходячи). Ну, ну! А я й не знав. Спробуємо, справді, в госпіталь. Ну, бувайте.

Орест. Ба ні! В госпіталь я не піду. Звідти швидко не випустять, а мені обіцяли літак. До побачення...- Віро.

Дрозденко. Ну, от і роби з таким, що хочеш! Літак йому потрібний!

Виходять.

VI

Віра стоїть немов зачарована.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература