В цілому ж ідею поеми можна визначити як нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь вітчизні, шукання, в якому Ярославу допомагають не тільки друзі, але й ті, хто, як Микита, повставали проти нього зі своєю особистою правдою, або ті, хто, як Журейко, були скривджені князем, але врятували його в біді, бо всіх їх єднала і примиряла любов до вітчизни, до Києва, причаровувала приваблива особистість Ярослава. І в цьому світлі для нас особливо зворушливим є історичний факт незмінної вірності Ярославу великого Новгорода — факт, що дав мені дорогоцінну можливість для створення цілого ряду драматичних положень і сцен.
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ярослав, великий князь київський. Інгігерда, його дружина. Єлизавета
АннаВолодимир
Гаральд, витязь норвезький. Микита, монах-художник. Сильвестр, учений монах. Людомир, старий селянин.
Милу ш а, його дочка.
Журейко, каменщик київський.
Д а в и д \
^ І нарочиті мужі новгородські.
Ратибор^
Ульф, син Рангвальда, варяг.
Мирослав )
~ , г бояри КИЇВСЬКІ.
Славята
Я р у н, тіун княжий.
Фока Свічкогас, монах-переписувач.
Джема, дівчина з Сіцілії, рабиня.
Р о а л ь д, начальник варязької дружини.
П а р ф е н і й, грецький купець.
Т у р в а л ь д, варяг.
Бояри, варяги, робітники-будівники, народ, челядь княжа.
Діється в Києві в тридцятих роках XI століття.
ДІЯ ПЕРША
«СОКІЛ»
Галерея в княжому теремі в Києві, яка веде із внутрішніх покоїв до хатньої церкви. Крізь легкі романські арки галереї, що спираються на подвійні мармурові колонки, видно далекі простори зелених лугів і синього Дніпра. Тихий дзвін лунає в ласкавій тиші літнього ранку.
За невеликими конторками сидять, схилившись над книгами, кілька чен-ців -переписувачі в. Ближче до рампи за такою ж конторкою сидить ще один молодий, вродливий монах Микита з чорною борідкою на блідім обличчі; він малює заставки й мініатюри на книзі. Далі теж молодий, але гладкий і рум’яний монах Фока Свічкогас з пишним рудуватим волоссям, що вибивається з-під чорної шапочки. Роботою керує поважний старець, срібно-кучерявий ієромонах Сильвестр з посохом і золотим хрестом на
грудях.
Сильвестр
Благослови, господь, державний Київ,
Що на горі над голубим Дніпром Пильнує мир і всі труди людськії,
Що їх живить земля своїм добром.
Благослови, господь, твоїх людей,
Не забувай їх в радості і в горі,
Оратая, що в полі ниву оре,
Строїтеля, що камені кладе
І розчином скріпляє найміцнішим, Списателя, що праведним пером Скарби словесні в книгу перепише. Який простір, привілля, тишина,
Як там гаї в далечині синіють,
Лиш тихий дзвін під ясним небом мріє, І спить пастушка біля казана.
Бо крепок князь і власть його міцна,
Бо Ярослав залізними полками Всім ворогам дороги заградив,
І божий мир, як сонце над полями,
Над Києвом і Руссю заяснів.
Отак-то всі повинні шанувати,
Що на землі і мир, і тишина. Потщитесь, браття, треба поспішати, Щоб книги всі переписати нам.
Бо скоро князь повернеться із Чюді,
Де воював і города воздвиг,