Драматичні твори

Та й ключник княжий виїхав в село Хто ж бідного монаха почастує?

Сильвестр

А ти б і рад! Чекаєш лиш нагоди Аби вином упитись даровим!

Одумайся, невіголос ледачий,

Згадай, чим був і чим тепер єси.

Знов хочеш стать нещасним свічкогасом!

Свічкогас

Та я ж нічого!

Сильвестр

Я тебе призрів,

Ченцем зробив, списателем іскусним.

Ти хоч дурний, принаймні сапоги Мужів розумний поносив у мене,

То знов назад!

Свічкогас

Прости, премудрий отче!

Сильвестр

Хіба не чув словес святих отців,

Як хміль ченців в скотів перевертає,

Що третю чашу наливає лев,

Четверту — вепр скажений, п’яту — біс.

Свічкогас

О боже ж мій! Та я ж єдину чашу,

Куди вже там про п’яту і гадать!

II

В галерею з правого боку входить князівна Єлизавета, молода 17-літня дівчина, з молитовником в руках.

Сильвестр

Благослови господь тебе, князівно!

Ченці поштиво уклоняються, а Єлизавета, кивнувши їм голівкою, підходить під благословения до Сильвестра.

Єлизавета

Скажи, мій отче, чи давно пройшла До церкви мати?

Сильвестр

Тільки що, недавно. Спіши, дитя, господь тебе простить (гладить її по голівці),

Бо ангельська душа твоя і чиста.

Єлизавета

0 ні, мій отче... зараз грішна я,

Бо гусляра заслухалась старого

1 в божий храм спізнилась.

Сильвестр

Бог простить.

Єлизавета

Як тут у вас затишно і цікаво,

Які книжки великі...

(Спиняється біля конторки Микити.)

А які

Блискучі фарби! Чисті і яскраві,

Немов смарагд або в саду квітки...

У тата є фіал дорогоцінний,

Неначе мед прозоро-золотий.

Крізь нього я, коли була дитина,

На божий світ дивилась з темноти.

І все тоді таким здавалось дивним, Немов в раю чи в радісному сні —

Такі ж твої малюнки чарівні...

Сильвестр

Микита в нас зело прехитрий майстер І в чудному художестві велик.

Єлизавета (милуючись мініатюрою в книзі)

Яка краса! Як барви всі согласно В один вінок на золоті сплелись!

Так, це той світ далекий і прекрасний, Що в кришталі я бачила колись.

Микита Бо дивний світ, що бачила ти в чаші,

І є, княжна, мистецтва дивний світ — Воно завжди підносить душу нашу, Краси й добра нехибний заповіт.

Але душі збентеженій і хмурій В святу красу дороги не знайти... ч Блажен, кого життя минають бурі Спокуса зла не стріне на путі..*

Свічкогас

Отак і я, коли дивлюся в чашу, Далеко легше стане на душі. Проходить скорб*.

Сильвестр ( гнівно)

А ти чого, монаше! Ану-бо геть! Знайшовся теж мудрець* Геть з-пред очей!

Свічкогас (про себе)

Якраз мені до речі Напевно, вже прийшов виночерпець.

(Виходить )

Єлизавета

Ну, я піду,

(зітхнувши ) бо гнівається мама Прощай, мій отче.,**

Сильвестр

Бог благослов.и Тебе, голубко наша яснокрила!

Єлизавета (до Микити)

Прощай і ти, художни.че умілий.

З яких до нас ти завітав країв?

Микита (підводиться )

Я мандрував багато і далеко І рідний край давно вже залишив.

Єлизавета

А де ж твій край?

То Новгород великий.

Єл и¹ завета

Суворий край...

(Здригнувшись.)

Я народилась там,

Але тремчу, коли його згадаю...

Б’ють на сполох... пожежа... Буйні крики... Убивство... кров...

Мики-та

(хмуро)

То кров людей свята,

Яку не ми, а інші проливали...

Єлизавета

Тоді була дитина я мала,

Але й тепер ту радість відчуваю,

Яка мене, мов сонце, пройняла,

Коли сюди приїхали ми в маї,

І солов’ї співали над Дніпром,

Що миготів на сонці серебром,

І Київ враз засяяв перед нами Серед дерев златими куполами.

З того часу я Київ полюбила.

Не там, а тут моя вітчизна мила.

. Прости, тобі я болю завдала.

Микита

Дарма — аби ти радісна була...

Чути тупіт кінських копит, і за хвилину в галерею вбігає Анна, сестра Єлиза вети, трохи старша за неї дівчина, жвава й схвильована. На лівій руці, на рукавичці, вона тримає мисливського сокола. Не звертаючи уваги на поклони ченців, вона кидається до сестри.

Анна

Яка ж я рада, що знайшла тебе!

Де мама? В церкві?

Єлизавета киває.

Анна

Так-бо ж я і знала! Спізнилась знов! Ну, буде прочухан...

Єлизавета Та як же ти... ще з соколом!

Анна

Ну що жл Коли ж такая трапилась пригода,

Що й досі я не схаменусь ніяк!

Єлизавета Та що ж таке?

Анна

Під Вишгородом ²⁰ я На лебедів уранці полювала.

Аж гульк, дивлюсь, із лісової мли Ватага суне витязів удалих

З богатирем прегарним на чолі.

Напевно, то якісь нові варяги,

Бо в нас таких не зустрічала я...

Так чи не так, острогами коня Я стиснула і далі од ватаги!

Дивлюсь назад — він скаче наздогін!

Є л и з а в е т а Хто наздогін?

Анна

Та той варязький витязь.*. Я ще хутчіш — що мить, то ближче він. Аж до Гори я не могла спинитись,

І тільки стук загрозливий копит За спиною я близько почувала.

Єлизавета

Безумная!

Анна

Аж ось коло воріт Його, мабуть, застава затримала,

І я сюди, нарешті, утекла!

Аж стисло дух!

Сильвестр

Та хто ж цей окаянний? Його схопити треба!

Менше з тим!

Аби від мами тільки не попало.

Піду скоріш до церкви...

Єлизавета

Схаменись!

Ти ж з соколом!

Анна

І справді... що ж робить... Візьми його, голубко, хоч на мить.