Драматичні твори

Передає Єлизаветі сокола, та бере.

III

Чути тупіт багатьох коней, і зараз же по тому в галерею вбігає Г а р а л ь д, молодий, ставний і вродливий норвежець з сміливим обличчям, з рудо-золотавим волоссям. Злякана Єлизавета відступає й горнеться до Сильвестра, а Гаральд підходить до Анни. Кілька варягів входять за Ним.

Г а р а л ь д

Нарешті я догнав тебе, царівно!

⁴ Даремно ти тікала, бо вели Мене сюди мої пригоди дивні,

Коли я плив до вашої землі...

Що бачу я! Великий Бальдер ²¹, хто це,

Хто дівчина ота світловолоса...

Біля монаха чорного, отам?

Хапає Анну за руку. Але Єлизавета вже зникла за поворотом галереї.

Анна

Ця дівчина? Спитай у неї сам.

Мене ж облиш.

Гаральд

О, дівчина чудова...

Так ось куди судьба мене тягла...

(Стоїть приголомшений.)

З лівого боку вертається почет Інгігерди. Попереду йде сама Інгігерда поряд із збентеженою Єлизаветою, яка, винувато похиливши голову, слухає догану матері.

Інгігерда

Яка ганьба! До церкви не прийшла,

В святі часи ганяєш десь по ловах,

Немов хлопчак який дурноголовий!

Де розум твій? Як сміла в божий храм Ти увійти з оцим нечистим птахом?

А ще князівна! Дівчина! Що ж там Подумали про тебе всі монахи

Єлизавета (крізь сльози)

Пробач мені... не знала...

Г а р а л ь д

(швидко підходить до Інгігерди і схиляється перед нею на

одне коліно)

Королево!

І її г і г е р д а (здивовано)

Та. це ж Гаральд! Гаральде, звідки ти

У Києві з’явився полудневім,

Північний гість від конунгів-братів? ²²

Г а р а л ь д (цілує край її сукні)

Багато де я мандрував і бився ²³,

В Сіцілії, у грецького царя,

З того часу, як переплив моря І з родичами злими посварився.

І ось до вас свій човен повернув,

В Гардарику²⁴ шукати талану.

Тобі клянусь служити чесно й твердо,

Чи прихистиш вигнанця, Інгігердо?

. І н г і г е р д а

Бажаний гість, тебе я бачить рада,

Гаральде, син Сігурда, смілий князь.

І Ярослав, я певна, в слушний час.

Як вернеться, знайде тобі посаду.

Гаральд (підводиться з колін)

Тобі мій меч і все життя моє!

Єлизавета

(скрикує)

Ай! боже мій! Він дряпає, клює!

Візьми його! Не можу далі я!

Г а р а л ь д

Дозволь мені!

(Обережно забирає сокола.)

Бідняточк© моє!

Рука в крові! Хіба ж їх можна брати Без рукавички — гей, візьми, Рулав!

(Передає сокола джурі.)

Але стривай! У лісі ж не була ти,

І я тоді не за тобою мчав...

А звідки ж сокіл...

О, яка пригода!

(Оглядається і бачить Анну, яка сміється.)

Це, значить, ти його передала!

О королево! Знов тобі хвала За двох дочок прекраснішої вроди!

Як ти сама, Олафова дочка.

Інгігерда Так—Анна ²⁵ це, а це Єлизавета.

Г а р а л ь д (палко)

Єлизавета! Єлизіф! Яка,

Яка ж вона прекрасна! Так, мене ти Сюди на щастя, доле,, привела!

0 віщі діви Долі і Часу,

Верданді²⁶, мудра діва днів біжучих,

Ти провела мене крізь ліс дрімучий,

Щоб я знайшов життя мого красу!

Я мчав крізь ліс, крізь гори і долини, Немов ловець на ловах соколиних,

А сокіл цей, що так мене манив,

На іншу руку раптом пересів.

1 щоб здобути руку цю дівочу,

Пройду я світ від півдня до півночі,

Своїм човном схвилюю всі моря,

Здобуду світ, корону, перли, славу,

І все для тебе, донька Ярослава,

Лиш покохай мене, моя зоря!

(Бере за руку Єлизавету, зазираючи їй у вічі.)

Раптом чути дзвіи багатьох дзвонів, сурми, вітальні крики. Всі кидаються

до арок.

Інгігерда Це князь! Це він! Мерщій подати коні!

Назустріч всі! Ходім, Гаральде! Доні!

Всі швидко йдуть до виходу. Лиш один Микита залишається в галереї. Він дивиться задумливо крізь арки.

Микита

Настав мій час... бажаний час відплати За кривди всі, що Новгород зазнав...

Та хочу все ж тепер я сам пізнати,

Чим він людей отак причарував,

Владика Русі, мудрий Ярослав...

Але в цей час, рішучий і врочистий,

Чого ж мій дух збентежений охляв...

Бо ясний ангел, лагідний і чистий,

Тебе закрив від мене, Ярослав...

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

«ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ»

1030 р.

Луг перед брамою княжого терема — замку в Києві. Його мури із скупо прорізаними де-не-де подвійними вікнами візантійського стилю, з півкруг лим верхом і колонкою посередині здіймаються в глибині лугу. Внизу, під широко розкинутим гіллям величезного дуба,— глибока арка брами, входу до княжого двору. За рогом замку праворуч, через низеньку огорожу з двох чи трьох брусів, видно крутий обрив — яр, за ним віддаля, на сусідньому горбі — величний храм Богородиці десятинної ²⁷ з золотими банями та інші будівлі. З лівого боку лугу, на першому плані, на гранітному підмурку — велика мармурова статуя лежачого лева. Навколо постаменту мармурові лави з різьбленими спинками. Літній ранок.

І

За сценою далекий спів дівчат. З воріт замку звуки сурм, і зараз же по тому з брами виходить загін княжої варти, яка стає обабіч входу А за хвилю з брами виходить сам Ярослав у супроводі Сильвестра і Микити, який іде позаду. Ярослав трохи кульгає на праву ногу Ще далі два боярини: Мирослав і Слав’я та.