Драматичні твори

Ярослав (до Сильвестра)

Тѳ скільки ж книг сьогодні вже готові,

І чи багато почали писать?

С II л ь в е с т р

Готово п’ять книжок, великий княже: «Златая цепь», слова святих отців, Козьми Індпкоплова мандрування Ця книга дуже рідка іі дорога,

Діяиія Дігеніса Акріта

І «Шестодпсв» болгарського попа ²⁸

Ярослав

Великий труд. Спасибі, мудрий отче Корисних книг замало ще у нас

І добрій книзі більше я радію Ніж золоту в коморі. А проте

І по книжках казок багато різних,

Яких в житті, напевно, не знайти.

М и кита

Зате в житті бракує часом правди,

І казка це поправити смішить,

Бо ж тільки в казці дістає відплату За добрі вчинки справедливий муж.

Ярослав

(суворо)

За зло й добро відплачує создатель Він воздає по правді коємуж.

(До Сильвестра.)

Хто це такий?

Сильвестр

Ти наказав знайти Якогось мужа, хитра і розумна,

Щоб міг тобі в наряді послужить,

Зовуть його Микита, книги знає,

В художестві іскусен, а проте,

Хоч зараз мніх, мабуть, служив і в раті, Бо часом, як почне рубати,—

Страшні дуби, мов цурки, розсіка

Ярослав (до Микити)

Ти київський?

Микита

(хмуро)

Ні, княже господине,

Не імам града здє...

Ярослав

(глузливо)

Небесного взискуєш?

Ну що ж, приходь — писатимеш мені.

Так, запиши і зараз (подає Микиті маленьку книжку й олівця)

мудре слово.

«Раніш закон, а потім благодать».

Мені казав це піп із Берестова,

Іларіон ²⁹, горазд® мудрий муж.

«Раніш закон, а потім благодать...»

Ще запиши: «Червенські гради взять;

Поставити на Росі города °,

Щоб степова спинилася орда...»

До речі — час подумать і про Юр’єв ³¹,

Що я оце на Чюді заснував.

А де ж Слав’ята?..

Славута

(наближається)

Тут, великий княже.

Ярослав

Чи не знайшов городника мені Послати в Юр’єв? Треба мужа хитра

І вмілого, щоб город міг зрубить.

С л а в’ я т а Є в мене грек іскусний на прикметі.

Ярослав

Не хочу грека, звичай їх лукав,

І за очі не слід їх посилати.

Когось іншого пошукай, Слав’ято.

С л а в’ я т а Знайду когось.

Ярослав Та не барись шукать.

Відсилає жестом варту, яка вертається в замок, а сам з помітним зусиллям сідає на мармурову лаву під левом, запрошуючи Сильвестра. Інші стоять.

«Раніш закон, а потім благодать»...

Так, мудре слово...

(До Микит.)

Ну, то, значить, ти Взискуєш града вишнього, іного,

А на землі, бач, правди не знайти,

І у князів нема туди дороги...

О, якби міг іти я тим шляхом,

Де тишина і мудрість благодаті,

Щоб, меч важкий поклавши і шолом,

Палати білі й храми будувати...

І в Істини золотоверхий храм Ввійти собі і двер відкрити вам.

Але важке в князів на плечах брем’я...

Як думаєш ти, легко то мені Цю хвору ногу підіймати в стрем’я

І їздити старому на війні?

А я ж весь вік воджу в походи рать...

Раніш закон... а потім благодать.

( Підводиться.)

Ну, то ходім подивимось, чи вчасно Будови йдуть, що почали торік.

Так, мніше,—треба воювати вік,

Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.

Всі йдуть праворуч.

II

Раптом чути сміх і дівочі голоси, і на лужок вбігає Єлизавета в супроводі кількох сільських дівчат Єлизавета кидається до батька, а дівчата спиняються замішані біля мармурового лева, дивлячись на нього.

Єлизавета Добридень, тату!

(Горнеться до батька.)

Ярослав

Зіронько моя!

Де ти була, чим бавилась, дитино?

Єлизавета

З дівчатами на Угорській горі³² Збирали квіти, у Дніпрі купались.

Ярослав (голублячи її)

Гуляй, гуляй, дівчаточко моє,

Короткий вік дівочий, люба доню.

Одне тобі я можу обіцять Хоч доведеться мужа роззувать,

Але з колін піднімешся в короні.

Сильвестр

Найкраще всіх корон твоя дочка Премудростію книжною сіяє І поки ти на Чюді воював,

Вона навчилась з грек перекладати І вже читає грецькі письмена.

Ярослав

Чи правда це? Розумнице моя!

Хіба тобі так греки до вподоби?

Єлизавета

Але ж у них — ти сам мені казав Усі земні премудрості сокрпто То хочу я побачить, чи не знав Якийсь мудрець такого заповіту,

Щоб утворився спокій на землі І люди мудро, як в раю, жили.

Сильвестр

Премудрість ця в ученії Христовім

Ярослав

Христос сказав — несу не мир, но меч Ні, друже мій, нема шляхів готових,

Щоб давній гріх зложити з людських плеч І мудрий рай тут на землі зростити Береться мудрість не із заповітів,

А із шукань і помилок гірких.

А щоб людей добру призвичаїти,

Чимало князь голів стинає злих.

Бо кроткий вік без крові не создать Раніш закон, а потім благодать.

Людей учу я страхом і книжками Але і сам я у людей учусь.

Бо мудр народ, і житиме віками В трудах і битвах вихована Русь.

В цю хвилину чути якесь рикання, а потім дівочий сміх і вереск біля статуї

лева

Ярослав

Що там таке? Чого це крик дівочий?

Чого вони всі скупчилнся там?

Піди довідайсь.

Дівчата з реготом кидаються врозтіч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь ноги в чоботях, а потім вся чорна фігура бородатого монаха, що сідає на лаві і протирає очі. Дівчата сміються.

Дівчата — Та який рудий!

— Дивись, дивись!, патлатий!

— З бородою!

— Неначе лев! І рикає як лев!

Свічкогас Киш, мокрохвості! Вам чого тут треба?

(Пробує підвестись, але знову сідає.)

Бо як вхоплю... то голову зверну.