Драматичні твори

Ярослав та інші наближаються.

Ярослав ( суворо)

Хто це такий?

Сильвестр

Та це наш Свічкогас!

Списатель книжний.

Ярослав

Що ти там робив? Дівчата Під левом спав. А це під головою!

(Показують чималий череп'яний плескуватий жбан.)

Сильвестр

Упився знов, п’яниця безсоромний,

Сосуд скудельний! Я ж тобі казав:

Не доведи¹ до бісової чаші,

Спинись на третій.

Свічкогас

(жалісно)

Господи, прости!

То чим би я лічив, премудрий отче,

Як не було тут чаші, тільки жбан...

Сильвестр

Опам’ятайсь, безумче! Встань пред князем І не скверни брехнею язика.

Свічкогас (схоплюється зляканий)

Прости мене, великий господине,

Не од вина, од мудрості охляв...

Ярослав

Що ти верзеш!

Свічкогас

Єй-єй, великий княже!

Сам посуди, якщо вже на вино.

І то якась потрібна міра, кажуть,

Щоб розум не пішов кудись на дно,

Та що ж тоді казать про мудрість книжну,

Яка міцніша всякого вина!

Ось я писав, бач, книгу дивовижну,

Аж чую — в голові якась мана...

Свят, свят господь! Мерщій вина хильнув,

Щоб з розуму прогнати цей туман,

Та надто вже малий попався жбан...

Бо не розвіяв мудрість навісну,—

І з горя я заплакав і заснув.

Ярослав

Ти правду кажеш — писано-бо єсть,

Щоб бісеру свиням не розкидали,

То і тобі ж така довлєєт честь:

Якщо від книг глава твоя страждала,

Та щоб од мудрості не вилізли власи,—

Іди на хутір і свиней паси.

Свічкогас

Як то свиней! Але ж я божий іно'к!

Не хочу я!

Сильвестр

Не слухався порад,

То і паси тепер свиней і свинок,

Коли святий не впорав вертоград.

III

Чути тупіт коней, і на луг з лівого боку в’їжджає Гаральд в супроводі джури. Побачивши князя, він швидко сплигує з коня і підходить до нього.

Г а р а л ь д

(поштиво уклоняючись)

Привіт тобі, мій княже господине,

Хоробрий вождь і мудрий будівник’ Привіт, принцесо!

Я р о с л а в (пригортаючи до себе дочку)

В добрую годину! Привіт, Гаральде, смілий войовник І хвиль морських одважний розтинатель Ось бачиш, доню, скрізь він побував І в греках жив. Спитай, він мусить знати, Чи справді там лиш мудрість і любов,

І кроткі всі, немов в небеснім раї,

Чи навпаки — лукавство лиш і кров,

Все бачив він і все, напевно, знає Спитай, не бійся.

Г аральд (палко)

Все, що бачив я І що здобув в мандрівках і боях,

Все — золото, шовки, убори гарні,

Алмази, ладан, келихи янтарні,

Вино хюське ³³, ласощі, шербети,

Не варто все усмішки свіжих уст,

Чудових уст твоїх, Єлизавето!

За тебе, за твою єдину ласку,

За погляд твій я все віддати рад,

Всі береги від Смірни до Дамаска ³⁴,

І город світу осяйний Царград ³⁵!

Ярослав ( глузливо)

Проте цих див у тебе ще немає,

Та і з Царграду, кажуть, довелось Від кесаря тобі мерщій тікати

Єлизавета

Не ображай вигнанця, любий тату В руці господній терези війни,

І що в часи недолі витязь втратив,

То завтра він поверне в час ясний.

До того ж він вітчизну втратив любу,

Чи є ж на світі гірша цеї згуба!

Ярослав

(здивований)

Насправді бог мла ден ці в умудряє.

Дитиночко розумная моя!

Пробач, Гаральде.

Г а р а л ь д (цілує край сукні Єлизавети)

Дівчино святая!

Тобі повік служити буду я!

Тим часом чути далекий, але сильніший шум і крики.

Ярослав

Що там таке? Чого це крик і гамір?

Ану, підіть довідайтесь мерщій!

Але в цю мить вбігає збентежений і задиханий Я р у н.

Обличчя й одяг у нього заляпані глиною і крейдою, яку він даремно намагається стерти і тільки розмазує.

Ярослав (здивований)

Та це ж Ярун! Що скоїлось, кажи-но?

Чого ти весь у крейді і багні?

Ярун

Свавілля то, великий господине!

Здуріли всі.

Ярослав

Ти сам, мабуть, здурів!

Що там таке?

Ярун

То каменщики, княже,

Дереводіли, теслі, столяри,

Що храм новий будують на горі.

Та ось вони порозганяли стражу,

Порозкидали шпаглі, молотки І крик зняли — не хочем працювати!

Коли ж я взяв кількох бунтівників,

То почали скудель перевертати І вапною закидали мене!

Ярослав

(здивований)

Та звідки в них свавілля це дурне?

А може, ти не заплатив їм плати Або убавив? То дивись тоді,

Коли дізнаюсь, милості не жди.

Я Р у И

їй-богу, ні! Всім платим по ногаті³⁶,

Як ти звелів. А це варяги десь Вчинили гвалт, до когось вдерлись в хату, Покривдили чиюсь дівочу честь,

Когось убили...

Ярослав (у гніві)

Знов варягів знати! Слав’ято, йди, негайно розсуди,

Іди і ти, Микито.

Ярун, Слав’ята і Микита виходять.

Ну, ТОДІ Я не піду дивитись на будови.

Ходім, Сильвестре, покажи мені Твої книжки, якщо вони готові.

Ну що ж, Гаральде... Бачу, що мене ти Питаєш мовчки про свою судьбу,

І як не помиляюсь, то, мабуть,

Ти щиро покохав Єлизавету,

Тому тебе я вислухати рад.

Г а р а л ь д (радо)

Великий конунг!

Ярослав

Не спіши, Гаральд.

Але ж ти сам повинен розуміти,

Що, перш як доню сватати мою,

Пора тобі уділа мати в світі І всамперед вітчизну і сім’ю,

Бо князю руському негоже віддавати Свою дочку бездольному пірату,

Хоча б він був грозою всіх морів.

Іди, здобудь корону, землю, славу,

Тоді вертайсь до доньки Ярослава І радісних, клянусь, діждешся слів.

Гаральд

Спасибі, конунг. Виклик твій приймаю І доведу, що справжній я варяг!

Я завтра же вітрила напинаю —