Читаем Драматичні твори полностью

І заблищить мій меч, немов зоря!

І де б не був — в човні, в бою, в наметі,

До тебе лиш, моя Єлизавето,

Я думкою полину крізь моря!

Ярослав і С и л ь в с с т р виходять за браму, Єлизавета повільно йде за ними, кивнувши головою Гаральду

Єлизавета Прощай, Гаральде! Хай тебе господь Хранить в путі, а я молитись буду,

Щоб він тобі вітчизну повернув.

Г а р а л ь д (затримує її, вхопивши за руку)

О, не виходь! Залишся хоч на хвилю,

Дозволь мені в прощальную цю мить Востаннє надивитись в очі милі,

Щоб дух сумний надією зміцнить.

Благаю, сядь, принцесо. Коло тебе,

Біля твоїх дозволь схилитись ніг.

(Змушує її сісти на лаву і сам сідає біля її ніг )

Ти, як зоря північная на небі,

Сіятимеш мені в путях моїх.

То накажи ж, моя царице-діво.

Що мушу я в твою свершити честь*

Які скарби нечувані і дива Тобі в бою дістати і привезть.

Ти любиш храми — хочеш, із Софії 37 Святиню вищу — чаші золотії —

В Царграді я дістану й привезу?

Єлизавета Не в золоті краса Софії храма,

А в співах дивних, що під куполами Лунають там в блискучій вишині,—

Цих співів ти не привезеш мені, їх ангели співати научили.

Г а р а л ь д (спантеличений)

Ні, купола, звичайно, не зніму І співу взяти в руки не зумію,

Але як справді ангели в Софії Чи в кесаря співають в терему,

Тоді, клянусь, хоч одного зловлю І з вісткою до тебе надішлю!

Єлизавета

(сміється)

Господь з тобою, княже! Та хіба Людина може ангела впіймати!

Г а р а л ь д (з досадою)

То що ж робити! О, яка журба,

Нічим тебе не вмію вшанувати.

Ну, хочеш, я з Дамаска привезу Тобі таку чудову бірюзу,

Що, мов блакить, зорітиме у хаті?

Єлизавета

(підводиться)

Прощай, Гаральде! Бог тебе храни.

Повір, скарбів таких мені не треба.

Коли вже хочеш, привези мені З того Дамаска, де під ясним небом Почив співець великий Іоанн 38,

З його могили рожу чи тюльпан.

IV

Ця розмова раптом перебивається галасом і криками, і на луг ввалюється ціла юрба збуджених людей: теслі з сокирами і пилами,

каменщики з молотками і шпаглями та інші. На чолі натовпу каменщик Ж у р е й к о, вродливий, ставний, чорнобородий муж. Він веде під руку Людом ир а, сивого діда, за яким іде М и л у ш а, гарна дівчина в простому селянському одязі — білій сорочці і барвистій чорно-червоній запасці. Тут же двоє селян тримають зв’язаного молодого варяга Т у р-вальда. Далі Слав’я та і Микита.

Голоси з натовпу

— Суда і правди! Покарай його!

— Казни убивцю! Годі вже терпіти!

— Геть кривдників!

Мирослав і в а р т а, що вийшли з замку, марно намагаються відтіснити

юрбу.

Мирослав

Назад! Не можна тут! Вертайтеся! Як смієте свавільно Під теремом збиратись і кричать!

По що прийшли?

Ж у р е й к о

По суд і правду княжу!

Суда і правди вимагаєм ми!

Вбігають кілька варягів і кидаються на визвіл Турвальда, оголивши

мечі.

Варяги

Тримайсь, Турвальде! Розв’яжіть його!

Або негайно всіх вас тут...

Г а р а л ь д (миттю кидається до варягів)

Назад!

Варяги з сухим ремством відступають. Єлизавета йде до брами.

Г О Л О С И

— Суда і правди! Покарать злочинця!

— Суда і правди! Правди і суда!

— Казни убивцю! Геть варягів!

З брами виходить Ярослав. За ним Інгігерда, Анна і дехто з дружини.

Ярослав (підіймає руку)

Тихо!

Гомін негайно вщухає.

Ярослав

(гнівно)

Хто сміє тут крамолу учиняти І сварами бентежити народ?

Чого вам треба?

Ж у р е й к о (виступає вперед)

Правди і суда!

(Підводить Милушу І Людомира.)

У цих людей убито сина й брата.

Убивця тут. Отой варяг.

Ярослав

Хто послух?

Ж у р е й к о

Увесь народ! Всі бачили, як він Цю дівчину в селі хотів покривдить,

А брат обстав, то він його убив Раніш, ніж люди встигли схаменутись.

Л ю д о м и р

Єдиний син, надія вся моя,

Єдина, що на старості лишилась...

Було ще два... але обидва ті На Судомирі-річці в жаркій січі За тебе, княже, разом полягли.

Еге, тоді... На Судомирі-річці,

Коли ти з Брячиславом воював39.

А це один... найменший... Де ж та правда? За віщо ж він загинув? Добрий був І лагідний’... та не стерпів наруги...

За це погиб... за правду...

Ж у р е й к о

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература