Драматичні твори

Коли пізнав я щойно, в мить останню Велике зло, яке хотів вчинить Мені один колись найближчий муж...

Кому ж тоді довірити? Кому ж?

Які алмази, перли чи смарагди Дорожчі нам від вірності і правди,

Які я прагнув ствердити в житті!

Г а р а л ь д

Прославлений за це навіки ти,

Що мудрий суд і громадянське право Ти записав у книзі Ярослава І «Руську правду» ⁴⁹ людям дарував,

Щоб мир і труд в народі панував.

Вигуки

Нехай живе премудрий Ярослав!

Ярослав

Так, мир і труд. Привіт тобі, Гаральде!

Мій розум ти відчув і зрозумів,

Щоб наш народ міцнів в труді і правді,

Не можу я прощати ворогів.

І кожен, хто порушить справу миру,

На правду хто на руську посягне,—

Того вразить безжалісна сокира,

Бо мир і труд— це благо основне.

Тебе ж, Гаральде, щиро я вітаю,

Як родича і мирного посла.

Тому, хто руську правду поважає,

Завжди у нас і шана, і хвала.

Г а р а л ь д

Великий конунг, честь тобі і слава.

Норвегія шанує Ярослава.

Музика. Похід триває.

Сильвестр

Свят, свят господь! Та це ж наш Свічкогас! Коли ж це він в варяга обернувся?

Що за мана! Ану-бо, йди до нас!

(Підзиває пальцем.)

Свічкогас підходить.

Сильвестр

Чи ти здурів? У що це ти узувся?

Де ти блукав, де свині пас?

Свічкогас

Ба ні!

Не свині пас, а бився на війні,

Для нас, варягів, море по коліно.

У нас, варягів, вдача соколина,

Хапай де хочеш золота, вина І чаш лічить не треба — пий до дна.

Сильвестр

(обурений)

Тьху, щоб тебе! Та звідки ж ти варяг?

Свічкогас

(співає)

Коли монах поплавав по морях,

То стане він варяг, а не монах!

Одна з невільниць, дуже гарна, напівроздягнена, але в золотих оздобах дівчина-італійка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить від

холоду.

Єлизавета

(підводиться)

Чи бачиш, тату, дівчину прекрасну,

Що помаранчі держить золоті?

Вона півгола, сирота нещасна,

І на морозі, бідная, тремтить...

Це, певно, італійка... йди сюди!

Дівчина боязко підходить.

Єлизавета Зогрійся, бідна... годі, не тремти.

(Спускає з плеча своє хутряне корзно і укриває ним дівчину'

тоді сідає.)

Дівчина

О грація, о грація, реджина!

(Цілує її сукню і руки.)

Г а р а л ь д (вражений, про себе)

0 дівчина, ясніша, ніж кришталь!

Невже мені судив таку дружину Великий бог чудесного хреста!

(Голосно.)

Вона твоя, ласкава королівно,

1 сам твоїм я радий стать рабом,

Бо і мене теплом живим і дивним Зогріла ти, як цю своїм крилом.

Але пробач! Ніде в цілому світі

Я не знайшов ніде таких дарів,

Які б могли як слід тобі личити,

Тобі, моїй недосяжній зорі.

Щоправда, є одна у мене шана,

Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт...

Але пізнай, моя Єлизавето,

Хай не сумує серце золоте:

Немає квітів на труні поета,

Один лиш терен дикий там росте.

Єлизавета

Така судьба усіх співців чудових — їх тернами увінчує життя...

Г а р а л ь д

Зате не в’яне цей вінок терновий,

Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни.

(Бере в джури і подає з поклоном Єлизаветі оправлений в золото вінок.)

А на могилі насадив шипшину,

Щоб колючки із рожами сплелись.

Єлизавета (підводиться зворушена)

Хай бог тебе нагородить колись За вчинок цей, гідніший всеї слави,

Що ти зажив в ці роки по світах!

Якби ти всі завоював держави,

Пройшов весь світ, всі межі і застави,

Ти б не знайшов до мого серця шлях А вшанувати так співця могилу Міг тільки той, хто сам складав пісні,

І цим тепер дорожчий ти мені.

Бо я ціню святу натхнення силу,

І зараз вірю, що насправді скальд⁵⁰,

А не звитяжець тільки мій Гаральд.

Гаральд

(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, співає) Славу тобі, тобі,- моя кохана,

Я проспівав у .всіх краях землі,

Скрізь, де пройшли по хвилях океану В піні сріблястій мої кораблі,

Йшли ми крізь скелі в верниводах бурних,

Тільки до тебе неслися думки,

Потім спинилися в водах лазурних,

Де, як сапфіри, горять острівки.

Тільки і там, і там не знав покою Скрізь я шукав чудесний образ твій В хвилях морських, в мереживі прибою,

В струнах шукав на арфі золотій.

І ось тепер крізь бурі і замети Приніс тобі душі незгаслий спів-Тебе люблю, моя Єлизавето,

Тобі весь пал невимовлених слів!

Ярослав

(підводиться)

Хвала тобі, всесвітній переможцю,

На струнах ти ще краще, ніж в бою Здобув собі звитягу найдорожчу*

Дівоче серце, горлицю твою.

Отож, коли вона тебе вітає,

То в згоді я також не відмовляю.

Привіт тобі! Судьбу свою п.рослав!

Вигуки

Нехай живе премудрий Ярослав!

Музика.

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА «КАМЕНЩИК І КНЯЗЬ»

1032 р.

Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкіс, з лівого боку авансцени і в глибину саду йде відкрита галерея — переходи. На передньому плані праворуч — мармуровий басейн з фонтаном і мармуровою ж лавкою поряд.

Травневий вечір, що скоро переходить в ніч.

І