Драматичні твори

Він вбив його! Ось правда до кінця. Послухай свідка, хай розкаже він. Повідай все, Стемире, син Збислава.

Третя чорна постать виступає вперед.

С Т Є М И р

Я з Мурома. Велінням Ярослава Бисть убієн Добринич Коснятин В день Якова-апостола. Амінь.

Прийми господь його в свої оселі.

Микита падає на лавку, сховавши обличчя в долоні. Знову світло і спів у галереї. Весільний похід вертається з церкви.

Р а т и б о р

Прощай, Микито! Меле божий млин.

Не жди часу, коли й тебе він змеле!

Зникають всі троє. Дівчата співають.

Дівчата Із нашого саду ми грона зняли,

Ой ладо, ой лада, ой ладо люлі!

Роздавимо грона ми в чашах злати.х І соком червоним наповнимо їх!

Ой ладо, ой лада, ой ладо люлі!

Як повная чаша любов на землі!

М и кита (підводиться хитаючись)

Не жди часу... О недостойний син...

Невже я міг, забувши поклик горній,

Ганебно жити в кривдника мого...

І хліб його не став у мене в горлі,

Отрутою не опекло вино...

Так, хто в житті захоче кривду чорну З найвищим благом якось примирить,

Того нещадно змелють божі жорна...

Бо мудрою буває тільки мить,

Яку в житті нам не дано спинить.

(Повільно йде в глибину саду.)

V

За арками яскраве світло, музика й шум весільного бенкету.

В сад входять У л ь ф і І н г і г с р д а, продовжуючи розмову.

Інгігерда Гаральд не знає?

У л ь ф

Ні. Йому сказать —

Це значило б усю зірвати справу,

Він надто вже шанує Ярослава,

Та ще тепер, коли його він зять.

Інгігерда

(задумливо)

Так... рицарська у нього надто честь,

Нездатний він на змову і на лесть,

Проте... коли б він раптом десь пізнав,

Що князь звелів віддать мене в черниці,

То, може б, він обурився як рицар І меч тоді за честь мою підняв.

Ну, добре... з ним сама поговорю.

Всі знають час?

Ульф

Коли задзвонить дзвін.

І н, г і г с р д а (про себе)

Так... жереб кинуто... Що обіцяє він?

Не в перший раз я за кермо берусь,

Щоб корабель від згуби рятувать.

Ще з тих часів, коли в боях за Русь З Еймундом спір я мусила рішать.

Всім я тоді поклала межі тверді,

І рівною князям і коралям Тоді на Русь вернулась Інгігерда.

Коли ж тепер він все ламає сам Й на мене вже знялась його рука,

То хай собі лиш дорікає князь,

Що не знесла Олафова дочка Насильства і нечуваних образ!

(Ульфові.)

Ходімо, Ульфе, близько дії час.

Виходять вглибину.

VI

Чути крик пугача. Другий, третій. З галереї вибігає схвильована Милуша і обережно пробирається до фонтана. З гущі дерев виникає постать Ж у-рейка. Він підбігає до дівчини й хапає її руки.

М и л у ш а

Не встигла я поговорить про тебе З князівною, коханий.

Ж у р е й к о (схвильований)

Вже не треба!

Піду тепер до Ярослава сам.

Страшні діла! Лукавим ворогам Він преданий. Ще вчора дещо чув

Між варти я варязької — їх мову Я розумію; зараз же в саду Про все дізнавсь; на князя злая змова Його в тюрму...

Милуша

Не може бути!

Ж у р е й к о

Сам

Я зараз чув. Веди мене в палати.

Милуша (з жахом)

Не можна, ні! Тебе ж бо схоплять там!

Ж у р е й к о (вагається)

То що ж робить? Не можна зволікати,

Мабуть, мене побачили в саду.

Е, будь-що-будь — я сам туди піду.

Веди мене.

Рішуче прямує до галереї, але в цю хвилину з-за дерев вибігає схвильований Ульф у супроводі двох варягів.

У л ь ф

А, ось куди ти втік!

Беріть його, злочинця, душогуба!

Варяги хапають Журейка, який відбивається.

Та ще з ножем! На княжому дворі!

На князя ніж!

Ж у.р е й к о (кричить)

Ти сам на князя згубу З княгинею умислив!

Ульф

В дальній кут Ведіть його і там убийте!

Милуша (кричить)

Пробі!

Рятуйте, гвалт!

(Біжить до галереї.)

Журейко Милуша, рідна!

У л ь ф (хапає Милушу)

Стій!

Мовчи, проклята!

Милуша

Не замовкну! Ні!

Верни Журейка! Ви на князя в злобі Підняли руку!

У л ь ф Пропадай же, суко!

Поражає її ножем і тікає. Милуша падає.

Знялась тривога, замиготіло світло. З галереї і з усіх кінців збігаються люди. Ярослав, Інгігерда, Гаральд, Єлизавета, Микита, бояри, варта з смолоскипами в руках.

Ярослав

Що тут таке? Убивство!

Є л и завета (з жахом)

Це Милуша!

(Схиляється над нею.)

Милуша, люба! Хто тебе, сердешна?

Ярослав (в гніві)

Доколи ж я терпіти зло це мушу...

Вже в теремі у мене небезпечно!

Хто вбив її?..

М и л у ш а (розплющує очі)

Мерщій... Спасіть його!

Ярослав (схиляється над нею)

Кого спасти?

Милуша Його... Журейка... Лада...

Ярослав

(здивовано)

Хіба він тут? Та він же втік давно.

Милуша

Вернувся він... Він зараз викрив зраду..

Його схопили... Ульф мене вразив..

Кричала я.

Ярослав

(випростується)

Так ось які діла!

На князя вже стає крамола зла...

Гей, зараз же сурмити скрізь тривогу.

Схопити Ульфа!

Але в цю мить вбігає Ж у р е й к о. Він скривавлений, в подертому одязі, з розірваними ремінцями на руках.

Ж у р е й к о

Князь! Хвалити бога!

Я не спізнивсь.

Сьогодні-бо вночі

Умислив Ульф з княгинею лукаво

Тебе схопить і в поруб заточить,

А Київ весь варягам..,

(Побачивши Милушу.)

Боже правий?

(Кидається на коліна перед Милушею.)

Милушо! Рідна! Рутонько гірка!

Голубко чиста, ластівко бездольна...