Драматичні твори

І, як варяг, пуститися на хвилі Шукать в світах добичі і пригод?

Тоді скажи.

Свічкогас

Ні, княже господине,

Ніде нема у світі тих щедрот,

Що я знайшов отут на батьківщині,

У Києві біля твоїх чеснот,

Де чудних книг вкусить мені дано.

Ярослав

І де у князя добре є вино.

Чи не його вкушаеш ти, монаше?

Свічкогас Нема гріха за князя випить чашу.

Сильвестр

Ні, справді-бо змінився Свічкогас,—

У міру п’є і не марнує час,

Недурно, бач, його гойдали хвилі,

Злі домішки якраз на дно осіли.

Ярослав

Гойдавсь і я чимало на човнах,

Та не позбувсь, на жаль, пороків давніх. Ну, що там далі?

Сильвестр

В чудних малюнках Псалтир розкішна грецького писання, Іскуством дивна.

Ярослав (у захваті)

О, яка ж краса!

Які тут фарби радісні й прозорі,

Які церкви в лазурних небесах Здіймаються у золотих узорах,

В струнких просвітах, на струнких стовпах! Коли мені дадуть хоч рік покою Серед моїх походів і турбот,

Клянусь, такий я храм собі построю В ім’я Софії — мудрості чеснот!

Так, дивний твір! Нехай в опочивальні Вона лежить у мене на столі.

Вона мене розважить в час печалі,

Бо є ще діло князю на землі.

Спасибі, друже!

Сильвестр (замішаний )

Вибач мені, княже,

Проте цю книгу я ще не купив.

Ярослав

Як не купив? Що ти верзеш? Чия ж Вона тоді?

Сильвестр

То грек з чужих країв її привіз, та дорого, бач, хоче:

Сто гривен золотом.

Ярослав

(обурений)

Та що це він, здурів?

За книгу сто! Та він сміється в очі;

Сто гривен золотих! Та це ж село Купити можна з нивами, млинами Та всім добром.

Сильвестр

Так, дорого зело-.

Ярослав

Ану, поклич його, хай перед нами Насмілиться цю ціну повторить.

(Свічкогас хутко виходить.)

Сто гривен золотом! Та я торік За біблію ⁶² віддав дванадцять гривен!

Ну, де ж той грек?

Сильвестр виходить.

III

Входить Володимир, тримаючи в руках невеличку, розкішно оправлену

книжечку.

Володимир

Мій тату, там прийшов Якийсь мандрівець, видом надто дивен.

І передав оцей молитвослов...

(Дає Ярославу.)

І просить, щоб...

Ярослав (дуже схвильований)

Великий боже! Де ти..,

Хто дав тобі? Та це ж Єлизавети Молитвослов! Веди його сюди!

Входять Микита і Джема. Він в рудуватому одязі пілігрима, в сандаліях, з непокритою головою, з відкритим капюшоном; вона в короткій спідниці і сандаліях, з цитрою в руках.

Ярослав Микито! Ти? Невже ти був у неї?

Кажи ж мерщій!

Багато, княже, де я Помандрував і землю ісходив З тог-о часу, як в розпачі і горі Покинув Київ в ту нещасну ніч...

Я побував і в Римі, і за морем,

Скрізь гнав мене, неначе божий бич, Про батька згубу невідчепний спомиії... Нарешті, вже на третій, мабуть, рік В Норвегію причалив я свій човен...

Ярослав

(нетерпляче)

Ну, що ж вона, її ж ти бачить міг!

Ти говорити з нею міг, щасливий!

Микита

Біля вікна, самотня і журлива,

Вона сиділа в замку короля

І все туди дивилась, де земля, Здавалось їй, на південь простяглась,

І сумно так співала край вікна,

Що в серці гостра закипала жалість.

Ярослав

0 боже мій! Як мучилась вона!

Микита

Про Київ все співала недосяжний

1 так згасала, мов свята свіча,..

Коли ж прийшов її останній чає,

Дала мені цей молитовник княжий, Щоб я тобі на спомин передав.

Ярослав (цілує книжечку) Бідняточко... Якби я тільки знав... Микита

І ще тебе просила, вже окремо,

Щоб прихилив у себе бідну Джему,

Яка весь час отам на чужині Була при ній і поділяла з нею

І сум за рідним краєм, і пісні,

Хоч в різні землі линули душею.

Ярослав (кладе руку на плече Джемі)

її ім’ям тобі я все зроблю

І з радістю у себе прихилю

Коли ж захочеш далі в землю рідну,

Тебе туди відправлю в час погідний,

Лиш розкажи, як з нею ти жила,

Як сум її в цих струнах зберегла...

Джема

О, дякую тобі, великий княже!

Нехай розкажуть струни гомінкі,

Нехай пісні мої тобі розкажуть Про сум твоєї любої дочки...

Твою дочку всім серцем я любила...

Про мене ж не турбуйся, мій синьйоре,

До мандрів довгих звикла я в житті,

Піду й тепер, за тим піду, хто в горі Мене утішив на моїй путі...

Не як коханка... Як раба служить Тепер я буду доброму Микиті...

Дозволь мені ці струни розбудить,

Щоб Ельзи ⁶³ душу викликать на мить.

(Сідає її бере на цитрі кілька акордів, тоді співає.)

Отак вона сиділа

У замку край вікна,

Дивилася на хвилі,

На бурні, сиві хвилі,

Самотня і сумна.

Туди дивилась, бідна,

Де в дальній далині Десь край лишився рідний,

Десь Київ сяє рідний На сонці в вишині.

Коли ж плили стрункії На морі кораблі,

Вона співала — в Київ,

Полинула б я в Київ,

До рідної землі...

І все співала з плачем:

О Київ, рідний край...

Тебе вже не побачу,

Тебе вже не побачу,

Прощай, навік прощай!

Ярослав (витирає очі)

Бідняточко... моя Єлизавето,

Прости мене, що не поміг тобі.

Тобі ж спасибі... втішил.а мене ти.

Цілющі сльози визвала в журбі.

IV

Хутко входять задихані Сильвестр і Свічкогас, ведучи грецького

купця П а р ф е н і я.

Сильвестр

Пробач нас, княже, ледве розшукали Цього ми грека в ближньому кружалі,

Де чаші він зі смаком вихиляв.

Свічкогас (витирає губи рукою)

Насилу вже його я розшукав...

Ярослав

Найпаче ти — стезя, мабуть, знайома.