Драматичні твори

То знов труба тривогу протрубила І знов на бій я мушу вести рать...

Ну що — сповив?

(Пробує оповиту ногу.)

Вперед, нога окута!

0 боже мій! Як важко мудрим бути,

Коли в душі дві сили б’ють ключем,

Коли вино не вийшло ще із сусла

1 двох царів жага мене пече:

Як цар Давид, люблю я мирні гуслі,

Як цар Саул, вражаю їх мечем! ⁶⁸

Поспішно входить стурбована Інгігерда.

Інгігерда

О княже мій! невже це знов війна?

Сурми за вікнами.

Ярослав

(пригортаючи її і Володимира, з мечем в руці)

Так, королево, знов війна священна!

Встає полків залізная стіна,

Щоб нашу Русь од хижаків південних Оборонить і знищить їх до пня.

Під Києвом великим златоглавим Хай задзвенить прадідна наша слава!

Хай загримлять червленії щити!

То не дамо ж гнізда свого в обиду, Вперед, на бій за землю нашу рідну, За Київ наш, державний і святий!

Завіса.

ДРУГА ВІДМІНА

«ЗОЛОТА БРАМА»

1036 р.

Та сама зала, що й в попередній відміні. Через кілька днів.

І

За вікнами-арками глухий, але невгамовний шум битви. Інгігерда, Джема та кілька придворних жінок туляться біля вікон, обережно виглядаючи назовні. Проте битви з цього боку не видно

Інгігерда

(молиться)

0 господи великий, милосердий,

Злих ворогів на Русь не допусти!

Допоможи, святая Інгігерда,

1 Ярослава в битві захисти!

Святий Георгій і свята Ірина,

Обороніть нам Руськую країну,

Ми ж вам церкви збудуємо святі!

(Зітхає в роздумі)

Як непомітно старість наступила...

Уста ще свіжі, очі молоді,

А вже нема в душі тієї сили,

Яка колись людей мені корила,

Коли сама судила я вождів...

0, якби з пліч тепер хоч років двадцять...

Чи стала б я за стінами триматься...

Сама б з мечем полинула на бій...

Минуло все, що в юності моїй

Моє життя з героями рівняло...

Де ви, могутні ярли давніх літ...

Де ти, Еймунд, чий вільний меч і щит Судьбу царів на терезах схиляли...

Минуло все... скорилась я сама,

1, як звичайна жінка, край вікна За чоловіка долю вболіваю...

Шум битви збільшується.

О боже мій!.. Тривога ще зростає...

Де Вольдемар? Нещастя з цим дитям! Підіть мерщій покличте! Де він ходить?

Володимир (вбігає збуджений. Він в кольчузі й шоломі)

0 мамо, як цікаво! Я був там!

Там наверху! На самій вежі!

Інгігерда

Г оді!

Не смій ніде, хлопчисько неслухняний! Сиди отут!

Володимир

О мамо! Тільки раз!

Інгігерда

Сиди у нас.

Володимир Не хочу я з жінками! Інгігерда Ти ще малий.

Володимир

(гордо)

Я — новгородський князь! Мені казав про це напевно тато,

1 мушу я свій город захищати!

Пусти мене, мамуню!

(Ластиться до матері.)

Інгігерда (гладить його по голові)

Хлопчик бідний!

Не легкий це припав тобі уділ...

Бо Новгород не те, що Київ рідний...

Там житимеш в осиному гнізді.

Серед мужів суворих і свавільних...

Чи зможеш ти?

Володимир

Нічого не боюсь!

Пусти мене! Не можу я сидіти,

Коли там битва точиться за Русь!

Все поле скрізь шоломами укрито!

Дзвенять мечі, щити! Гримить труба,

А зверху стріли носяться, мов тучі,

І батька меч, як блискавка разюча,

В усіх кінцях просіки проруба!

II

Входить Парфеній, обережно пробираючись вздовж стін і зітхаючи.

П а р ф е н і й

О господи! Почуй мої молитви!

Пропав, погиб! Загинув, як курча!

Входить Свічкогас в ратному одязі, в броні, з сокирою. Жінки кидаються до нього.

Інгігерда

Що сталося? Чого ви тут? Як битва?

Де зараз князь?

Свічкогас

Од нього я примчав,

Казав, щоб ви нічого не боялись.

Все йде гаразд. Один лише загін Сюди прорвавсь, і, щоб чого не сталось,

Князь надіслав за ними наздогін Мене й Роальда. Замок захищати.

Інгігерда Невже вони на замок вже ідуть?

Парфеній

О боже мій! Куди ж тепер тікати?

Свічкогас

Не пустимо, княгине, певна будь!

Сидіть спокійно, лиш од вікон далі,

Бо ще стріла влетить яка дурна.

Парфеній Пропав! Погиб! І книги всі пропали!

Володимир

Я з ним іду! Коли іде війна,

Не може князь ховатися з жінками!

Не смієш ти затримувать мене!

Входить, як завжди спокійний, Сильвестр.

Сильвестр (благословляє Свінкогаса)

Йди, сину мій, змагайся з ворогами,

Хай мужество господь тобі вдихне.

Свічкогас виходить.

Володимир

Скажи хоч ти, премудрий отче, мамі, Щоб і мене пустила.

Сильвестр

Сину мій!

Ще млад єси, щоб труд і подвиг ратний Достойно міг підняти в час тяжкий. Черпай із книг науку благодатну

І мудрістію душу укріпляй.

Крики і шум бою ближче.

Жінки (в розпачі)

О господи! Владичице небесна! Поганцям злим в обиду нас не дай!

Не допусти загинути безчесно!

Сильвестр

Не бійтеся! Не дасть вас бог в обиду, Бо крепок князь і дух його міцний!

П а р ф е н і й (хапаючи Сильвестра за рясу)

О пом’яни, господь, царя Давида... Послухай, авво³⁴! Хай по тій ціні!

Я згоджуюсь! Хай буде п’ятдесят! Віддам псалтир за п’ятдесят я гривен, Як князь казав.

Сильвестр

Чому не брав, коли давав тобі він?

А хочеш двадцять?

П а р ф е н і й (з жахом)

Ой! Мене проймає дрож! Та де ж задурно! Це ж одверта шкода!

Один пергамент коштує...

Сильвестр

Ну що ж,

Тоді не треба.

У вікно влітає довга стріла і встромляється, тремтячи, в стіну.